Бріґітта робить гарну міну при лихій грі й від душі сміється разом з усіма. А потім вирушає до ванни.
Від ненависті вона голосно скрегоче зубами.
Така порція ненависті змусить замовкнути навіть найпалкіше кохання. Налякане кохання задкує.
Цієї ж миті Гайнц перетворився з кохання на серйозний обов’язок.
Із утіхи на тяжку працю.
У роботі Бріґітта так чи так тямить краще.
Гайнцова сестра сміється голосніше за всіх, тому що почувається безпечно. З нею тепер нічого не може трапитися, вона свого доп’яла.
Гайнцова мати сміється дещо ображено, бо Бріґітта й досі заступає хлопцеві шлях до кращого майбутнього.
Бо ж Бріґітта і далі лізе до Гайнца мов оса й, мабуть, не збирається його залишати в спокої.
Щастя ж посміхається всім.
Але одного разу
Але одного разу і з Паулою трапилося те, що тільки й робить людину людиною. Ми досить довго чекали цього. Цього дня вона раптом відчула, що ніби раніше і не жила по-справжньому.
Колись життя складалося тільки з роботи, домашнього господарства, господарських турбот, подруг, знову з роботи, з роботи вдома й з роботи у швальні (останнім часом). І було це життя неправильним і неповним. Тепер усе це нічого не важить, адже прийшло кохання, нарешті прийшло, і Паула нарешті стала людиною.
Робота, будинок, господарські клопоти, подруги, знову робота, робота вдома й робота у швальні нікуди не ділися, тож усе це не зникає раптом, але тепер у Паули є ще кохання, ура! Найважливіше в людському житті й відтепер — найважливіше й у житті Паули.
Паула в цьому твердо переконана.
І вона хоче все робити правильно.
Вона просто ПОВИННА все робити правильно, інакше кохання відразу зникне, або його витиснуть робота, будинок, господарські клопоти, подруги, знову робота, робота в будинку й робота у швальні, і кохання безнадійно відійде на задній план. У всякому разі господарські клопоти залишаться. До речі, Еріх — найгарніший хлопець у селі. Щоправда, Еріх — безбатченко, як і три його сестри, і всі вони — від різних батьків, а це, як відомо, програшна початкова ситуація, але ж Еріх такий красень. Хоч з лиця води напийся. Чуприна чорна, очі сині, — ну як тут не закохатися!
Багато кому той Еріх запав у душу.
Хай для чоловіка і не надто багато важить, якщо він вродливий (для жінки це куди важливіше), проте коли чоловік гарний, це добре.
І роботу Еріх має цікаву. Він — дроворуб.
Самого Еріха робота не тішить, хоча вона й цікава, але лісництву потрібні робочі руки, тому вперед, Еріху! Щойно закінчивши школу, Еріх улаштовується в лісництво. Таких тут хапом хапають.
Усе це Паулі раптом остогидло. Важливо одне: кохання нарешті прийшло, і воно прийшло не до Паули і якогось там потворного, виснаженого важкою працею, вічно п’яного, знесиленого, нікчемного й грубого дроворуба. Воно прийшло до Паули й до справжнього красеня, до виснаженого важкою працею, вічно п’яного, кремезного, нікчемного й грубого дроворуба. У цьому-то й вся притичина. Кохання важливе саме по собі, безсумнівно, але куди більшої ваги воно набуло, коли випадково кохання звело саме Еріха і Паулу. Еріх і Паула — єдині серед тисяч людей, а можливо, — і серед мільйонів!
Паула, яка вже багато років, власне все життя, чекала цього дня, не замислюючись, широко розчиняє двері нарозтвір, назустріч коханню, пригощає його доброю філіжанкою кави й великим шматком пирога. Вона боїться: раптом Еріх уже ніколи не загляне до неї в її маленьку кухню. Адже й до того, як її наздогнало кохання, Еріх був для неї взірцем справжнього чоловіка, а тепер він для неї воістину чоловік на всі сто, бо ж інші чоловіки, яких вона знає, не можуть правити за взірець, хіба що взірець алканавта, розбишаки чи пропахлого смолою роботяги. Але сьогодні Еріх заглянув у її маленьку кухню, ах, цей взірець мужнього чоловіка, взірець пияцтва, побоїв, які змалку перепадали йому від матері, бабусі й вітчима, а потім — від товаришів на ділянці. І хай ця кухня геть маленька, скромна й стара, але вона сяє такою чистотою, хоч із підлоги їж. Еріх прийшов повідомити, що завтра бригада виїжджає на ділянку. Його послав бригадир.
З Еріха слова не видавиш, йому взагалі все дається важко.
— Присядь, Еріху.
Еріх каже:
— У вас маленька, скромна й стара кухня, зате вона сяє чистотою. Чудово ти матері допомагаєш, Пауло, чудово!
Від цієї похвали Паула співає від щастя.
Паулі зараз саме п’ятнадцять років, а йому вже двадцять три. Це важливо, оскільки колись усе було інакше, та й згодом усе буде інакше. Зупинимося на цьому «зараз»! Зараз такий час, коли Паула ще не замислюється над заміжжям. Якби Паула почала думати про заміжжя, батько б їй ребра переломив. Якби Еріх почав замислюватися про одруження, то бабуся, мати й вітчим спробували б з нього душу витрусити. А ХТО ЗА ТЕБЕ ПРАЦЮВАТИМЕ? Хто накосить трави, нагодує худобину, накидає соломи? Хто? А хто віднесе пійло свиням? Хто???