Найкраще, якщо Гайнц знайде собі дружину з гарним посагом, щоб одразу стати на ноги й відкрити власну справу. Миле личко, як у Бріґітти, — штука вельми оманлива, як би воно не завадило діловій кар’єрі. Батьки хочуть Гайнцові добра. А з Бріґіттою, напевно, ДОБРА він не дождеться.
— Я так кохаю тебе, — зізнається Бріґітта.
Блиск її волосся — гарна підмога коханню. І його вигідна професія — теж підмога коханню нівроку. І ще одна гарна підмога її коханню — вона сама, та, у кого взагалі нічого за душею нема.
Гайнцові батьки хочуть, аби їхній син подбав про справжні цінності. Волосся Бріґітти до таких не належить. Воно — фарбоване. Гайнц ще занадто молодий, щоб відрізняти справжнє від підробленого. Про це подбають його батьки, за плечима ціле життя. Батько відчуває, що хребці в нього найсправжнісінькі, тож доводиться питати Гайнца, навіщо той опановує справжній фах.
І Бріґітта любить усе справжнє. Приміром, Гайнца, справжнього чоловіка, а ще — справжні килими, справжні стільці й фотелі й справжній міні-бар.
Гайнц іще хоче пожити до своєї уподоби. Гайнц ще може пожити до своєї уподоби, поки він живе з батьками і збирає собі гроші. Крім того, хлопець ще занадто молодий, щоб зв’язувати себе. Бріґітта, волосся якої блищить сьогодні так, що аж очі болять, кохає Гайнца так сильно, що всередині в неї щось напевно зламається, якщо Гайнц її кине.
— Я кохаю тебе, — говорить вона, як кажуть її кумири у кіно, по радіо, у телевізорі й на платівках.
— Я не знаю, чи вистачить наших почуттів на все життя, — зауважує Гайнц. Чоловік хоче розсмакувати багатьох жінок. — Чоловік, він з іншого десятка.
— А я саме тому тебе і кохаю, що ти чоловік, — говорить Бріґітта, — ти — чоловік, який незабаром матиме фах, а я — жінка, що нічого не вчилася. Я вмру, якщо ти мене кинеш, — говорить Бріґітта.
— Так швидко не вмирають, — відказує Гайнц. — Тобі краще пошукати іншого, хто заробляє менше, ніж зароблятиму я.
— Але я і кохаю тебе саме тому, що ти зароблятимеш більше за інших, які заробляють менше.
Крім того, Бріґітта любить Гайнца тому, що не може здолати почуття, що виникло в ній. Та й квит.
Волосся її — немов добірні відшліфовані каштани.
— Мені треба поміркувати до завтра, — говорить Гайнц. — Так завжди роблять у сучасному діловому світі, а я вже на цьому знаюся.
— Я так кохаю тебе, — відповідає Бріґітта. — Завтра — це ж у майбутньому, а майбутнього в мене катма.
— І мене в тебе, в кожному разі, теж нема, — каже Гайнц. — Не хотів би я бути у твоїй шкурі.
Ще не таке буде. Поганий випадок з Паулою
Слідом за гарним випадком із Бріґіттою постійно трапляється поганий випадок з Паулою.
Коли вже майже поночіло, Паула, цей поганий випадок, чухрає до сусіднього села, що вже майже перетворилося на місто, і тому там можна вчитися на кравчиню, а це за Певних умов може змінити все її життя.
У сусідньому селі вчаться й багатьох дурниць, через що, того й диви, покотяться похилом, — там ходять у кіно й у кафе.
Паулу не раз застерігали й від того, і від іншого.
Яка лафа — сидіти де-небудь у кафе.
Здається, що ти з’явилася на цей світ для іншого, прекрасного життя. Насправді ти з’явилася на світ для життя далеко не прекрасного, для життя несправжнього, воно зветься домашнім господарством і пристає як шевська смола до чобота, щойно до неї випадково торкнешся.
Вдома Паула працює на своїх рідних, яким вона завдячує своїм несправжнім життям.
Чи варто дивуватися, що в душі Паули живе туга?
Крім неї, в автобусі їде купа дітей до школи, їдуть жінки — хто до м’ясника, хто до ковбасника, хто на цвинтар.
Чоловіки до сімдесяти в автобусі не їздять, хіба що ті, хто на бюлетені. Але й тим, хто сидить на бюлетені, їздити в автобусі не випадає, бо про будь-яке порушення амбулаторного режиму відразу накапають бригадирові. Тому будь-який чоловік до сімдесяти їде в автобусі незаконно. Чоловіки до сімдесяти, що живуть у згоді з законом, сідають у джип і їдуть угору, на ділянку.
Хатні господарки в автобусі хором вбивають у голову Паулі, що вона — одна з них.
Паула про себе потихеньку думає, що вона — вища за них.
Хатні господарки в автобусі ретельно вбивають у голову Паулі, що вона нічим за них не краща.
— Кохання, кохання — найкраще, що є у світі, — Паула відказує їм на це. Паула — щось особливе й відмінне від інших, адже до неї прийде кохання, коли настане така мить. Поки ж Паула відрізняється від них тим, що вчиться на кравчиню, а потім кохання по-справжньому її ушляхетнить. Кохання заступить швацьку справу; тим-то Паулі так легко на душі.