Тоді ж він зустрічається під Дубном з рідною тіткою С. Лещинського польською княгинею Ганною Дольською, яка запросила його до Білої Криниці бути хрещеним її онуки, дочки краківського воєводи, князя Януша Вишневецького.
Ганна Дольська народилася десь між 1661–1663 рр. у родині князя Криштофа Ходоровського, львівського стольника, та Катерини Яблоновської. Чарівну освічену дівчину вже у 1676 році засватав на 30 років старший від неї князь Костянтин Вишневецький, який мав посаду белзького воєводи. Від нього вона народжує синів Януса-Антона (1678), Михайла-Сервація (1680) та дочку Франциску. Князь Костянтин здобував освіту в Краківській академії спільно з майбутнім королем Яном Собеським. Завдяки цьому молода жінка потрапляє у вищий світ Речі Посполитої.
Після десяти років подружнього життя її чоловік раптово помирає. Через три роки, у 1689 р., вона у Варшаві стає дружиною великого маршала литовського Яна-Карла Дольського, який теж був старшим за неї на 24–25 років. Важливо зазначити, що він був товаришем польського короля Яна Собеського. А оскільки у кінці 1689 р. І. Мазепа спрямував до польського двору свого таємного посланця Соломона з проханням допомогти визволити Україну від опіки Москви, то зрозуміло, що Ганна Дольська була втаємничена у деталі цієї місії, особливо, коли вона набула розголосу.
Другий її чоловік теж помирає, це сталося у 1695 р. У 1698 р. помирає його та її малолітній син Криштоф.
Її сини від першого чоловіка Януш та Михайло, здобувши освіту в паризьких та інших навчальних закладах, отримали невдовзі впливові уряди — воєводи краківського, великого литовського гетьмана.
Ганна Дольська завдяки своїм родинним і дружнім зв’язкам добре орієнтувалася у політичному житті Польщі. Тому, знаючи про місію Соломона 1689–1692 рр., запропонувала свої послуги у вирішенні давньої мрії гетьмана І. Мазепи.
Прихильниця С. Лещинського вела з українським керманичем «денные и нощные конференции». Повернувшись від неї у Дубно, І. Мазепа велів реєнту П. Орлику написати від його імені їй листа з подякою за зустріч і передати адресатці: «ключ циферной для корреспонденции з собою». Згодом княгиня надіслала гетьману зашифроване послання: «Уже я, гді надлежит, послала с донесенем истинной в. м. приязни».
У Мінську в 1706 році, як згадує у своїх спогадах П. Орлик, від неї прийшло друге шифроване послання, у якому 45-річна князівна «извіщала ему о повороті посланця своего от двору, и о посылки листу от якогось безьименного короля до его писанного».
У другій половині 1706 року реєнт розшифрував для гетьмана від неї листа, у якому вона від імені Станіслава просила Мазепу, аби він «діло наміренное зачинал, надежен будучи скорого себі цілым войском шведским с Волыни суккурсу и всіх желаний своих, чого тылко претендоввати будет, неотрицателнаго исполнения, обіщая на тое прислать ассекурацию Станислава и гваранцию короля шведского».
Мазепа не очікував такого швидкого повороту подій, його долали сумніви, якими він ділився з наближеними: «Возможное ли діло, оставивши живое, искать мертвого и отплывши едного брега, другого не достигнуть? Станислав и сам не есть надежен своего королевства; Речь посполитая раздвоення: який же может быти фундамент безумных тоей бабы прелестей?»
Але, попри це, ситуація штовхала його на співпрацю, контакти з польським королем С. Лещинським, за спиною якого стояв Карл ХІІ зі своїм нестримним бажанням скинути з трону Петра І. Останнє відповідало інтересам гетьмана, бо ослаблення Росії відкривало нові можливості для України.
У 1707 році контакти між гетьманом і польсько-шведською стороною пожвавилися. Роль посередника у переговорах сторін виконував ректор єзуїтського колегіуму у Вінниці Зеленський, якийсь священик «закону три-нитарского», капелан княгині Дольської та її довірені. З ними він зустрічався під Жовквою. Таємні посланці один за одним курсували від нього в Саксонію до короля Станіслава.
Як пояснив гетьман Орлику, це він робив для того, аби шведи, прийшовши в Україну, «по неприятелски с нами не поступали, и огнем и мечем бідной Украины не зносили». Вже 16 вересня 1707 року Мазепа отримав від Дольської її лист і трактат польського короля Станіслава в 12 пунктах. Княгиня просила, аби гетьман «наміренное діло зачинал, пока войска шведские зближатся к границам украинским», а також вислав «вірного кого» з відповіддю на королівські пропозиції. 18 вересня П. Орлик зашифрував цифрами відповідь С. Лещинському. Мазепа повідомив короля, «что указу его не може исполнить и жадного діла не сміет начинать с тых рацій: первая, что Киев и иншые фортецы в Украйні великими гварнизонами осажены, под которыми козаки, як перепелица под ястребом, не могут головы поднести… Другая, что потенция вся царского величества в Полщи не в так далеком разстоянии от Украины, як войска шведские зостают. Третяя, что в Украйні и начальные и подначальныи, и духовныи, и мирские, як розные колеса, не в единомыслном суть согласии, и едны благоволят в протекции московской, другие склонны суть до протекции турецкой, третии смакують себі побратимство татарское, чинячи тое з врожоной к полякам антипатии. Четвертая, что Самусь с прочими полковниками, старшиною и козаками, по недавных бунтах в сегобочной Украині, опасаяся от войск полских отмщения, не латво преклонитися могут до Річи Посполитой, и того ради надобно первш старатца войско и цілый народ до единомь слия припровадить, по обоим сторонам Дніпра в Украині».