І. Іскра повідомив у цьому зв’язку охтирському полковнику Федору Осипову важливу деталь: «Теперь Кочубей, отбиваясь от судейства, чтоб ему не быть при гетманской измене, притворился больным и живет в имении своем Диканьке». Що ж спонукало старого хворого наказного гетьмана розпочати ризиковану справу? Помста? Прагнення розкрити очі Петру І?
Розгадка поставлених запитань більше від усього криється у зізнанні на допитах у справі доносу колишнього полтавського полковника Івана Іскри: «Слышал де он от Кочубея, что советовал он о том с миргородским полковником, со Апостоленком и с Чуйкевичем, с другим судьею, и что по извержению гетмана Мазепы, Миргородского полковника желали они учинить гетьманом».
В. Кочубей також після катувань повідомив, що «предостерег меня от гетманской посылки миргородский полковник», тобто останній сприяв, аби скаржника не схопили за вказівкою Мазепи. Петро Яценко, який відвозив донос у Москву, назвав ще одного спільника генерального судді — Івана Черниша. На очній ставці той мав підтвердити, «что царский указ (про реорганізацію козацького війська. — Авт.) крайне поруган и осмиян гетманом». Петро І, канцлер Г. Головкін звернули увагу на ці деталі слідства, в яких, власне, і крилася вся суть, і вимагали від гетьмана закути в кайдани миргородського полковника Данила Апостола, а також Івана Черниша та відправити їх для подальшого допиту. Мазепа все ж знаходив солідні аргументи, аби не виконати ці розпорядження. Ясна річ, йому передусім не вигідно було розширювати коло підозрюваних для допитів. Він не знав, що міг посвідчити В. Кочубей. Якщо миргородський полковник підтвердив би сказане генеральним суддею, то справа б набула непередбачуваного для гетьмана результату. Як правило, у ході додаткового слідства могли виникнути інші деталі, подробиці, які б справді поставили Мазепу у незручне становище. Тому гетьман старався обмежити доступ до російських урядовців важливих свідків, що йому і вдалося. Зокрема І. Черниш (Черняк) «взят и окован» та відправлений в Білу Церкву до Мазепи. Арештований був сином генерального осавула (1673, 1676–1677), полтавського полковника (1680–1682) Леонтія Черняка. І. Черниш у 1692–1693 роках вже займав уряд полтавського полкового писаря, а з 1695 року — полкового сотника. Командуючи сотнею, він того ж року був учасником взяття Казикермена. Ставши згодом військовим канцеляристом, старшина «також по царському указу посылан был к солтану турецкому в Царигород и оттуда привез постановления тогда мирные договори». У 1700–1703 роках мазепинський прибічник згадується як господар Гадяцького замку, у 1705 році — як «начальник казацкой». Наближений гетьмана, однак, незабаром утратив прихильність і покровительство останнього. Амбіційний старшина бажав вищого уряду, ніж займав. Він навіть їздив до Москви і в Посольському приказі, всупереч волі Батурина, «домагался полковничества стародубского». Це розгнівало гетьмана.
І. Мазепа у листі від 16 травня 1708 року Г. Головкіну висунув таку аргументацію, чому для допиту «его (І. Черниша. — Авт.) в Киев посылать не надобно»: «…Понеже он, Черныш, слуга мой дворовой, которой еще в то время, когда был у меня прикащиком, заслужил себе казнь, понеже он обличен был воровством, покрав у меня и деньги и кобыльи войсковые, какие лицом отдал и сидел за то долго в заключении, а потом я, милосердствуя, свободил оного от оков и вину ему отпустил, но он, не благодарен того, посягал еще и на честь мою. А то мне наитяжше, что не хочет воровства своего признать: многожды спрашивал по указу моему от писаря хорунжего и бунчюжного генеральных и дерзновенно ответствует, что готов на тайнах Божественных присягнути, что нигде никому ничего о гонору моем не говорил и не писал и в помышлении того не имел». Як видно з вищенаписаного, гетьман не тільки применшив значення арештанта у старшинському оточенні, але й змалював його як злодія, не вартого уваги.
Таким же малоспроможним і невдячним постає в його оцінці полтавський полковник у 1696–1702 роках Іван Іскра, який був одружений на дочці полтавського полковника Федора Жученка Парасці, сестрі дружини В. Кочубея. Він, як повідомляє гетьман у листі від 1 травня 1708 року розслідувачам доносу, «за инших гетманов мастерством кушнірским упразднялся, и не токмо сотником, но ни атаманом, ни войтом деревенским не был; а я его и полковником полтавским учинилем, и такожде маетностями, мельницами и собраниям многих скарбов в злоті и сребрі и денгах удовольствовалем».