— Добрий вечір! Як справи?
— Привіт! Все добре.
— Знов приборкуєш свою безробітну?
– Її звати Таїсія. А для мене Тася.
— Ого! Навіть так?
— Так, ми вже близькі знайомі.
— Отже приборкання триває?
— Триває. Вже водив її на балет. Треба її окультурювати якось.
— Ну ти скажеш.
— Не смійся. Вона алмаз без огранки. Треба попрацювати.
— Й скільки працюватимеш?
— Час покаже. А поки треба її багато чого навчити.
— Наприклад?
— Ну, вона, навіть, ножем не вміє користуватися.
— Така темна?
— Не смійся. Люди по-різному живуть. Крок за кроком буду її привчати до іншого життя. Дивитимусь, чого її ще треба навчати.
— Мені вже цікаво її побачити?
— Вона не мавпа у зоопарку.
— Не сердься!
— Нічого! А може колись й побачиш. Подивимося.
— Слухай, а як твоя дружина почувається? Вона не здогадується, що в тебе з'явилась така собі іграшка?
— Начебто ні. Але я тут по справах. Чого їй нервувати? І потім, Таїсія — це мій майбутній компроматороб. Це інструмент. Як до інструменту можна ревнувати?
— Друже, ти мій герой! Таке вигадати. Назвати привабливу дівчину інструментом.
— Саме так я її і буду подавати. Дружина навряд, чи здогадається, про що іде мова.
— Супер!
— А як там наші справи?
— Вже краще. Ти поїхав й тут все завертілося. Якось викрутимося з цією екологією. Чи це вперше?
— Не в перше. Але у Європі, знаєш, які до цього прискіпливі. Требо якось зробити, щоб там не дізналися про забруднення грунтових вод. Або дізналися якомога пізніше. А ми поки все владнаємо. Їм потім не буде чого говорити.
— Я теж так думаю. Я постійно дивлюсь дослідження. Зміст мікрокомпонентів у підземних водах нестабільний. Будемо над цим працювати.
— Ну, то бувай!
— Бувай! Гарно попрацювати з компроматоробом!
Сказавши останні слова Олександр дуже гучно засміявся. Так гучно, що у Ігоря аж засвербіло у вусі. Він поклав слухавку та сам трохи засміявся. Але телефон знов задзвонив й посмішка зійшла з обличчя Ігоря. Він узяв слухавку та почув там голос одного зі своїх адвокатів:
— Алло. Доброго вечора Ігор Борисович!
— Доброго вечора!
— Я телефоную, щоб сказати, що тут наші справи трохи зависли.
— Що це значить?
— Думаємо, за що можна ще зачепитися?
— А я вам скажу. Треба чіплятися також за моральні риски. Хто мені дасть гарантію, що з моїм бізнесом більше такого не станеться? Що ці люди, або наступні знов так зі мною не зроблять.
— Так. Я зрозумів вашу думку. Будемо її опрацьовувати.
— Добре. Ми маємо показати в суді нашу позицію. Позицію жертви. Яку обманули та обікрали, використовуючи закони, яких не існує.
— Це цікаво.
— То дійте в цьому напрямку. За що я вам гроші плачу?!
— Зрозумів. Тоді до побачення!
— До побачення.
Ігор видихнув та відчув себе розчарованим. «Десь щастить, а десь навпаки…», — промовив він до себе.