Ще один місяць прибування Тасі в Києві добігав кінця. Життя в новій квартирі було таким легким, таким приємним. Бо жінці приємно, коли голова ні про що не болить. Тобто не треба турбуватися про майбутнє, думати де заробити кошти, що їсти, що приготувати із нічого. А тут з Ігорем кожен день перетворився майже на свято. І от свято мало закінчитися. Ігор ходив наче сам не свій і Тася це вже відчувала на собі. Його хвилювання вже якось механічно передавалося й жінці. В голові Ігоря постійно блукали думки: «Як почати розмову? Як їй сказати, що він вже має їхати назад за кордон?». Тому одного вечора (а він вже перебував у цій квартирі чи не кожен день, залишався, ночував) він вирішив зробити Тасі таку собі романтичну вечерю. Ні, сам він майже не готував, все замовив у ресторані. Щоб це було якось несподівано, відправив Тасю до салону краси. Тася повернулася з новою зачіскою та пофарбованим волоссям. «Була руда, а стала червона!» — радісно повідомила дівчина, коли повернулася. А в кімнаті на неї чекав сюрприз. Як вона потім зрозуміє, не дуже приємний. «Сідай, моя люба!» — улесливо заговорив до неї чоловік. Тася сіла до столу. Ігор сів навпроти неї. Сів, узяв у руки її долоню, почав по одному смикати її пальці. Подивився їй у вічі, а потім опустив голову у низ. «Розумієш…», — почав він розмову ніяковіючи. Бо він майже місяць збирався зі словами. А тепер от цей час настав. Продовжив: «Тася, ми повинні поговорити. Я вже маю їхати до дому. За кордон. Справи в Києві у мене закінчилися. Він добре розумів, що оте слово «до дому» може її образити, зробити дуже боляче, але нічим його й не зміг замінити. За весь цей час він ніколи й нічого не розповідав їй про своє подружнє життя за кордоном. А вона боялася його сама про це питати. А тепер їй прийшлося зустрітися із правдою, що він не її чоловік, що настане день (вже настав), що він поїде від неї. І от, нарешті, не Ігор, а Правда посадила її за цей чарівний стіл і тепер намагається з нею розмовляти.
Ігор продовжив: «Ти ж це завжди розуміла, чи не так?!» — намагався він якось виправдати себе в своїх очах. Тася кивнула головою. «Але ж я повернуся, як зможу», — казав він їй ще. «Добре!» — тихо відповіла Тася. Їй хотілося плакати, але вона поки що тримала себе. «А ще ти маєш мені допомогти», — знов почав він, нагадуючи їй ту колишню першу розмову за чаєм у старій квартирі». «Чим, Ігорю?» — запитала Тася. «Ти маєш допомогти мені контролювати моє життя», — докінчив нарешті речення. «Як я маю це робити?» — не зрозуміла Таїсія. Ігор почав розповідати, що хотів мати над своїм оточенням більше влади. Що це допомогло б його бізнесу та навіть змінило на краще країну. Тася зробила великі очі й запитала: «Як компромат на людей може змінити країну? Чи може компромат бути рушійною силою?». «О, ти не знаєш. Іноді компромат — це така рушійна сила, що війни починалися та кінчалися через неї», — відповів їй Ігор. Ось тепер, нарешті, Тася зрозуміла, навіщо Ігор привчав її до себе, до свого оточення і до такого життя. Нарешті вона зрозуміла яку роль в своєму житті він відводить для неї. «Тебе це лякає?» — запитав він, дивлячись у самі очі та сам знайшов у них відповідь. «Так», — Тася знов кивнула головою. «Не бійся! Просто зрозумій. Так ти допоможеш мені та навіть країні (це вже він перебільшував, але для більшого аргументу, вважав це за потрібне), коли треба!» — підговорював він дівчину. «А як же мої почуття? Як же наше кохання? Чи не було нічого?» — вже не утримуючи сліз запитала Таїсія. Він підняв її зі стільця. Та вони пересіли на диван. Там від обняв її й пригорнув. «Як не було? — запитав він її. Намагаючись виправдатися — «Все було. Я ж не бездушна людина. Я також буду переживати за тебе. Ти мені зараз зовсім не чужа. Але благаю, допоможи мені!». Й він опустився з дивана на підлогу, та стояв перед ній на колінах, вклавши свої руки в її, а потім почав цілувати її пальці. Він заглядав їй у вічі так ласкаво й ніжно. Що Тася розтанула. Вона не утрималась та таки погодилась. «Це все зовсім не значить, що я покину тебе та перестану кохати!» — запевнював Ігор Таїсію. «Але ж я повинна буду спати з іншими чоловіками? Хіба це нормально?» — не вгамовувалась Тася. «Не нормально!» — погоджувався Ігор та тиснув на Тасю ще більше: «Я не хочу на тебе тиснути, але це допоможе мені. І потім це не обов'язково має значення, що ти мене зраджуєш. Це тепер така твоя робота. Уяви себе актрисою. Або шпигункою, у них в житті може різне трапитися». Ігор намагався заспокоїти дівчину та разом з тим якось вплинути на її вибір. Він же розумів, що її згода на словах не означала згоду в її голові, а тим паче у серці.