Глава третя
ТРИМАЙ ДРУЗІВ БЛИЗЬКО
Коли зустріч Таїсії та Олександра була вже призначена, і ось-ось вони мали зустрітися, Ігор почав хвилюватися, немов школяр на іспиті: «А раптом все піде не так? Якщо вони один одному не сподобаються? Чи навпаки, Тася не зможи прийняти Саню як належне? Якщо вона не погодиться, або перелякається? — лякаючи думки не виходили в нього з голови. «Якщо вона така чесна та порядна це з одного боку добре. Значіть не зрадить мене. А з іншого що? Прийдеться її, як кажуть розрахувати. Звільню я її та що, де візьму іншу?» — все не міг заспокоїтися Ігор. Він і справді вважав, що їх с Таїсією звела доля.
Коли в нього з'явилося таке бажання мати владу над всіма, хто його оточував, з ким він товаришував, вів спільні справи, був поруч, або ті, хто непрямо торкався його самого та його бізнесу, то спочатку він вирішив, що це майже неможливо. А потім поступово обмірковуючи своє бажання, він прийшов до висновку, що якби в нього був компромат на таких людей, то вже не вони вирішували, а він вирішував би за них. І він вивів, якщо не зможеш знайти компромат у житті людини, то зроби його сам. Відтоді він шукав якусь дівчину або жінку, якою би він зміг керувати, як сам забажає. Вона повинна була бути обов'язково самотня, щоб її рідня була десь далеко, цікавою, привабливою. А головне — залежною від нього. «Не все можна взяти та купити, як в супермаркеті», — зробив він висновки на той час. Але ця ідея не покидала його. І тому, коли вони раптово познайомилися з Таїсією, він вирішив, що це мабуть доля. Які сили звели їх? Зараз йому було однаково, але він бачив, що ці сили явно йшли йому на поступки та виявляли прихильність до нього.
Того вечора, коли Таїсія приїхала до центру, тому, що вирішила, заробити зможе тільки ставши повією, Ігор теж їхав центром. Й на очі йому навернулася дівчина, яка ходила вулицею туди та назад. «Хто вона? Вже пізно, а вона гуляє. Повія? Начебто не схожа. Бо повії більш при дорозі стоять. А ця гуляла алеєю. Мабуть прийшла на побачення, а він не з'явився. А вона все чекає. Ніяк не зрозуміє, що він вже не прийде. Он ходить, аж підскакує. Мабуть вже змерзла чекати?» — розглядав він дівчину та розмірковував про те, хто вона така. «А якщо, я з нею познайомлюся? Ну запрошу її підвезти до дому. А там подивимось, що вона за птиця», — прийшла йому в голову думка. Тоді він попрохав водія зупинитися та підізвати дівчину до машині. Та можна було сказати, що це знайомство було немов джекпод. Молода, самотня, без рідні та друзів. Ще коштів потребує. Немов у рекламі — «все в однім флаконі». Таке знайомство та ще з першого разу. «Де ж я таку другу візьму?» — знов подумав Ігор — «Тася для мене дійсно, як великий виграш у лотерею».
Олександр вагався чи потрібне йому те знайомство з протеже Ігоря, чи ні. Він не міг сам цього зрозуміти. Олександр був не одружений, та стосунки з жінками йому давалися важко. Коли йому кортіло до жінки, то він шов до повій. В Києві було все — й борделі, де обслуговували чоловіків його кола. Це було не дешево й там не працювали абиякі дівчата. Тому він не бачив сенсу йти до Таїсії, як вимагав з нього його старий друзяка. Але коли тобі близько п'ятдесяти, то хочеться не тільки сексу. Хочеться чогось більшого, що може дати лише кохана жінка, або дружина. Затишку, спокою, тиші, тепла — всього цього від повії не отримаєш. Йому примарилась квартира, в яку би він приходив, та чув щебетання жінки, що питала, як пройшов його день. Садовила його за стіл, наливала борщ, розповідала за свій день, за дітей, щось таке, чим би вони потім у двох пишалися. Все те що наповнювало не тільки житло, а й душу. Такого не купиш, не замовиш в Інтернеті. Тому, коли настав час їхати до цієї жінки, він до неї не поїхав. Такі тужливі думки посприяли тому, що пішов він саме до найближчого бару. І от сидячі та міркуючи в цьому напрямку, чоловік почув жіночий голос. Олександр обернувся та побачив молоду та привабливу жінку з рудим та дуже довгим волоссям. «Сумуєте? А я можу розрадити ваш сум.», — повторила свою пропозицію руда фея. Чоловік вилаявся та встав з високого стільця. Пішов на вихід. Та все бубонив собі під ніс: «Навіть тут спокою немає». Майже на виході Олександр раптом врізався в якогось чоловіка. Придивившись, зрозумів, що він знає цього чоловіка. Другий чоловік, сміючись, привітався з Олександром. Зрозумів, кого він зустрів, Олександр промовив: «Скільки я тебе не бачив та не думав, що зараз тут зустріну? Як ти, Денисе?». Це виявився його дуже давній приятель — Денис Палкін. «Та не погано! А що ти тут робиш Саню? П'єш?» — запитав його старий товариш. Олександр зніяковів. Неприємно ж таке почути від старого друзяки. Повів плечима та не знайшов що відповісти. Денис весело подивився на Олександра та махнув рукою у бік столиків. І от поміж ними старий приятель — вірменський коньяк та дві чарки, недорога нарізка та лимончик. Випили, розмова пішла. Згадали молодість, почали про теперішнє: