— Ну ти як? Давно тебе не бачив. Але чув, чув. Значить ти тепер в адміністрації президента?
— Новини, як пожежа. Саме так. Працюю в адміністрації. Звісно не поруч, але й не останній.
— Вітаю, вітаю.
— А ти як? Перебрався у Київ, чи так по справах?
— По справах.
— Ти досі з Ігорем працюєш?
— Чого ні?! Ми ж старі друзі. Де посваримося, там і помиримося.
— Молодець. А як сімейне життя? Ти нарешті оженився?
— Ні.
— А чого ти сьогодні такий, наче злий?
— То в мене була справа одна. А не дуже хотілося?
— Бізнес?
— Ні.
— Жінка?
Олександр замовк та скривився. Давній його друг Денис голосно засміявся. Та знов запитав:
— Точно, справа — це якась жінка? Кажи мені. Може чимось допоможу.
— Що тут казати. Є таке діло, хочуть мене з одною такою познайомити. От саме зараз це мало відбуватися. Але, як бачиш, я тут сиджу.
— Он як. Так чого ж ти? Чи не сподобалася?
— Та я її й не бачив.
— Яке діло? А раптом вона тобі сподобається? Не до пенсії ж дівок знімати? Дівки приходять та уходять. А життя одне й воно, нажаль, спливає.
— Так, спливає. Давай за це й вип'ємо: Щоб наше життя спливало якось повільніше!
Чаркуються, випивають. Денис знов наповнює чарки. Розмова триває:
— От скажи мені, Денисе, як бути?
— Як бути? Одружитися та все буде норм. Як зараз кажуть. Немає в тебе мети — з'явиться! Якщо вже є мета — під коректуєте. Може це є погана мета?!
— Знаєш, коли тобі близько п'ятдесяти, то хочеться не тільки сексу. Хочеться чогось більшого, що може дати лише кохана жінка, або дружина. Затишку, спокою, тиші, тепла — всього цього від повії не отримаєш. Таке в супермаркеті не придбаєш.
— А я тобі що кажу? Повії то добре, але це ж не те. Повія борщ ні наллє та спокій не принесе. Бо повія у борделі, а борщ у ресторані. А спокій, взагалі, де він той спокій?
— А хочеться так щоб відразу. Та щоб гарантія якась була! А то буває залицяєшся до неї, залицяєшся. А потім розумієш, що це твоя головна помилка у житті?!
— Ну, брате, ти забагато хочеш. Треба шукати. Так, щоб раз та на матрац, відразу може й не вийти. Требо шукати, щоб це була твоя жінка. Воно якось у душі має відчуватися. Якось так.
— А знаєш, може я саме завтра до неї й завітаю.
— Завтра? Там вже тебе не чекатимуть.
— А от тому й завітаю. Подивимось, що воно таке. У екстремальних умовах.
— Та ні, це більше прості домашні умови. Уяви, що зараз вона там сидить уся така нафарбована, причепурена, нову сукню за раде тебе купила. А тебе немає. А завтра, ти приїжджаєш, а тебе не чекають. Відчиняє двері у халаті, старих капцях та ще з бігуді на голові. Оце картинка!
— Оце цікавіше! Давай вип'ємо по останній: «За бігуді!».
— Давай. За бігуді!
Чоловіки чаркуються, випивають. Залишають на столі гроші за випивку та виходять з бару удвох.
Тася здивувалася, коли почула дзвінок у двері. «Хто це міг бути?» — подумала вона. Тася покинула вимішувати дріжджове тісто, яке вже вдруге підійшло та поспішила до дверей. Відчинила. На порозі стояв високий та худорлявий чоловік, трішки рудий. Він був одягнений у чорну дублянку та був без шапки. В руках він тримав пляшку вина Шардоне та невеличкий букет квітів. «Добрий вечір! А я Олександр!» — привітався він. «Таїсія», — представилася вона і додала: «Заходьте, будь ласка! Але я вас вчора чекала». Олександр зайшов. У квартирі було якось жарко. І Тася зовсім не виглядала, як та, що має чекати на кавалера. Вона була вдягнена в махровий халат та ще на голові височів тюрбан з рожевого махрового рушника. «Я голову помила та збираюсь готувати піцу», — виправдовувала свій вигляд дівчина. «Та я розумію, що не вчасно», — зніяковів Олександр. «А що у вас так спекотно?» — запитав він. «Духовка вже гаряча», — відповіла Тася та додала: «Залишилося тільки все нарізати, покласти на тісто та випекти». Вона прийняла з його рук пляшку вина та квіти й понесла їх на кухню. А він зняв дублянку, роззувся та пішов за нею. «Помийте, будь ласка, руки!» — попрохала вона його. Він вийшов, помив руки та повернувся. «Сідайте та допоможіть мені! Ось маслини, повиймайте з них кісточки та подрібнить отак», — наказала Тася та показала як треба різати маслини. Він заходився їх чистити. «А я поріжу гриби, та хамон», — сказала вона. «І що це буде?» — запитав Олександр. «О, це буде така піца. Це справжня італійська, як кажуть автентична. Називається «Чотири пори року «», — відповіла дівчина. Він побачив, що при розповіді про піцу очі в неї заблищали, як блищать у людей, зацікавлених своєю справою. «Ви полюбляєте готувати?» — запитав чоловік. «Дуже!» — була відповідь. Тася розкачала тісто у коло, потім змастила та почала викладати начинку: перший кут — шпинат, другий кут — гриби, потім маслини, а на кінці — подрібнений хамон. Все це вона притрусила сиром пармезан, який Олександр щойно натер на терці. «Спечеться, тоді спробуємо її з вашим вином», — запропонувала Тася. «Так, це гарна ідея», — відповів чоловік. А поки піца готувалась Тася почала згадувати чого її навчав Ігор, що вона мала та не мала йому казати.