Коли все закінчилося вони просто лягли поруч, немов чоловік та дружина, які давно в шлюбі. Саня простягнув руку їй під шию, вона лягла на неї. Тоді чоловік запитав: «А чого б ти хотіла від життя? Ось, як би в тебе було багато-багато грошей. Щоб ти робила?». Вона подивилася чоловіку у вічі відповіла: «Та я й не замислювалася над цим. А як би мала купу грошей, то, може, подорожувала, або допомагала бідним чи хворим». «От коли я працювала покоївкою у літніх та хворих людей…» — почала свою розповідь Тася та розповіла йому, як три роки назад вона працювала в благодійному фонді покоївкою». Коли вона закінчила розповідь, то він спитав: «Кажеш, що вони там усі самотні та покинуті. Про це можна подумати». «Так, дуже самотні люди. Й, насправді, нікому не потрібні, навіть своїм рідним», — відповіла вона йому. Вони ще полежали мовчки, а коли він вже почав засинати, то Тася його раптом запитала: «А що ж це буде? Був в мене Ігор, а тепер ще ти. Ким мені тебе вважати?». «Дивне запитання?» — сказав він, — «Вважай мене таким собі другом сім'ї. Я друг Ігоря. А тепер і тобі друг». Він тихенько засміявся і тихо додав: «Друг, з яким ти ще спиш».
Вже коли настав ранок, вони попрокидалися. Тася встала раніше, Саня ще був у ліжку. Пішла на кухню нашвидкуруч спекла ще одну піцу, з залишеного шматка тіста. Піца була простіше, ніж вчорашня, с ковбасою та сиром. Нарізала її та зварила каву, як колись її вчив Ігор, бо чула, що сьогоднішній її чоловік те ж прихильник кави. Він вийшов на кухню вже після душу та одягнений і сказав: «Мабуть треба принести сюди ще й мій махрових халат та капці. Так, щоб було…». Потім сів за стіл, взяв у руки чашку спробував каву. «Смачна», — похвалив він її та ще приказав: «А я люблю каву із машини. В мене дома така кавова машина!». «Вибачайте, але в мене по-іншому й кавової машини немає», — відповіла йому на це Тася. Поснідали та він від неї пішов.
Коли Тася зачинила двері, то раптом побачила на поличці біля дверей гроші. Взяла у руки, перерахувала — десять тисяч. Відразу стільки грошей й за одну ніч. Тася здивовано дивилася на них й очам не вірила. Не те, щоб вона не бачила таких грошей, але не за такий короткий час. Згадала, як колись працювала у Польщі у теплицях, збирала помідори. Заплатили добре, але ж вона ледь не вбилася на тих теплицях. Приїхала вже з підірваною спиною. А тут вона майже нічого не робила. Вона згадала, що про гроші вони взагалі не розмовляли, не те щоб оговорювати певну суму. «Мабуть це в нього була угода з Ігорем?» — подумала вона. І тоді вона зрозуміла останні слова Ігоря, якщо тобі знадобляться гроші, вони самі якось знайдуться. «Ось, значить, як вони самі знайдуться!» — промайнуло в її голові.
Ігор хотів тримати Тасю, немов тих тварин у цирку. Годував, розважав, купував одяг. Але грошей у руки дівчині ніколи не давав. «Треба гроші — зароби!» — це був його девіз. І Тася, наче тигр у клітці мала виходити на арену та стрибати по тумбах, щоб потім її похвалили та дали шматок м'яса. Гроші були тим м'ясом, за яке звірі виходили на арену цирку.
В коридорі Таїсія, сама від себе не очікуючи, сіла на підлогу, не звертаючи уваги, на те що вона трохи брудна та холодна, та охопила обличчя руками. У голові вона почула голос, їй здалося, що то голос Ігоря, який казав: «З бенефісом тебе, Тася! Браво, Тася! Ти виконала моє бажання». Тася аж застогнала від цього. Заплакала, запричитала, сидячи на підлозі: «Що я наробила? Що накоїла? Що я таке тут роблю!».
Сідаючи у машину Олександр згадав, що Ігор просив його зателефонувати, після того, як він піде від неї. Він ще не завів мотор, взяв у руки мобільний телефон, набрав номер друга та почув:
— Я тебе ще вчора чекав.
— А я сьогодні телефоную.
— Як воно там було?
(в голові Ігоря промайнула думка, що в Олександра нічого не вийшло, тому він відразу й не подзвонив).
— Вона мені піцу спекла, навіть дві.
– І що?
— Смачну.
— А коли ти, кажеш, в неї був?
— А я ще не казав. Кажу, що поїхав наступного вечора, а не тоді, коли ми домовились.
— Вона ж тебе вже не чекала.
— Не чекала. От, піцу готувала. А тут я на порозі.
— Впустила?