А через два тижня на порозі знов з'явився Сашко. «Привіт! Я знову без повідомлення», — веселим голосом промовив він. «А я ж могла кудись піти, або захворіти», — нагадала йому Таїсія, що так робити не добре. «Про захворіти я не подумав. Та куди ж ти ще могла піти. Гуляти в клуби ти не ходиш. До барів байдужа.» — відповів він їй на те. «Я тепер ходжу до спортивного залу. Мені для спини корисно. А ще займаюсь східними танцями. Але так, для себе», — розповіла йому Тася. «Танцями? То цікаво. А для мне станцюєш?» — розпитував він Тасю. «Станцюю. Але не суди строго. Бо костюму в мене такого немає, та я поки ще вчусь», — погодилася Тася з умовою. Потім показала в Інтернеті, який хотіла би для себе костюм. Це була довга червона сукня, що складалася з ліфу та спідниці. Вона вся була розшита золотавими паєтками. «Красива!» — зробив свій висновок чоловік. «Що так хочеш її придбати?» — запитав він її. «Звісно хочу. Якщо танцювати, то танцювати в сукні», — відповіла йому дівчина. Тоді він одним кліком купил їй ту сукню та замовив доставку. Очі у Тасі стали круглими, вона не змогла приховати своє здивування та водночас своє задоволення. «Все. Буде тобі сукня!» — сказав він та попрохав: «Ну, танцюй!». Вона увімкнула музику, під яку не так давно розучувала один танок. Пішла одягла довгу спідницю та прийшла у кімнату танцювати. В неї виходило добре, але іноді дуже смішно. Коли вона закінчила, то він аж зааплодував їй. «Добре, що я маю ще сказати», — промовив він. Та почав приставати до Тасі. «От плати за сукню, та за кавову машину!» — хтось сказав їй в її голові. «Ні. Вибач. Я так не можу. Я Ігорова жінка!», — суворо промовила Таїсія та рукою відсторонила Саню. «Значить отак?» — сумно промовив Олександр. «Саме так!», — вже тихіше відповіла Таїсія. Коли він від неї пішов, вона сіла на кухні та розридалася.
Вона не могла втішитись. Їй було так боляче. Тому, що вона бачила, що її життя йде по спадній та йде дуже швидко.
Поки Тася вчилась танцювати, та потім страждала від своїх же ганебних вчинків й закатувала себе у асфальт, Ігор вже міркував, хто може бути його наступною рибкою. В країні вже починалася передвиборна компанія. Партії та їхні лідери розказували народу, як ті заживуть, якщо оберуть саме їх. Й Ігор теж прислуховувався до всього цього, щоб обрати собі наступну жертву. Йому треба було розібратися, як всі ці люди будуть мати вплив на його бізнес та на ситуацію в країні взагалі. «Економіка потребує тиші», — це правило, ще ніхто не відміняв й тому він дивився кому ж першому прийдеться закривати рота, якщо такий випадок настане. Обираючи жертву, він відразу міркував, а якими засобами йому прийдеться заманювати в засідку. Зможе він заманити цю людину до своєї кишенькової повії. Чи ця людина цікавиться зовсім іншими речами.
Поки він приглядався до рейтингів різних партій та думав який вони мають вплив, на думку йому прийшло зайнятися одним депутатом, який в останній час йому дуже дошкуляв. Й щоб припинити це його заняття, він вирішив якось скомпрометувати цього товариша й покінчити із критикою у свій адрес. Це був дуже відомий депутат. Білборди з його фото було на кожному кроці як у великому місті, так й у маленьких містечках. Там він сидів із рушницею на коні та запевняв, що краще за всіх знає, як побороти корупцію. Це був депутат Шажко. «Снайпер б'є здалеку, але завжди напевно!» — такий був його лозунг на рекламних щитах.
Водночас вони з Олександром вирішили організувати такий собі благодійний фонд допомоги літнім та зовсім хворим людям. Це Олександр був організатором всього цього та основним двигуном цієї справи. На нього справило враження колишня розповідь Таїсії про її роботу в подібному фонді, та про самотність й нікчемність таких людей. Від тої самої розмови він багато про це розмірковував й, нарешті, вирішив що має якось діяти в цьому напрямку. Він запитав в Ігоря дозволу та залучив до організації Таїсію. «Вона тобі все одно зараз не потрібна. Хай не сидить без діла у Києві та їде до мене в Дніпро на допомогу», — договорювався він по телефону. «Я ж скоро маю приїхати», — спочатку заперечував Ігор, але потім погодився. «Як приїдеш, я її до тебе відпущу», — відповів Саня. На тому й порішили. Олександр забронював квіток на потяг. Й Тася переїхала до Дніпра, де на неї вже чекала орендована квартира, та хоч якась робота. Олександр поставив її головою фонду та оформив все офіційно, як і має все бути. Від тоді Таїсія майже не бувала вдома та крутилася, щоб фонд почав свою роботу. Вона їздила до організацій, які займалися подібними справами, через центр зайнятості наймала робітниць, проводила з ними співбесіду, щоб виявити бажаючих працювати у фонді. Потім намагалася знайти тих, хто стане їхніми підопічними. Крутилася, як сама знала. І це потроху її заспокоїло. Сумління вже не надсилало їй своїх докорів. Й вона вирішила, що може почне у Дніпрі шукати прихильників своєї церкві та знову повернеться у неї. З Олександром вони стикалися лише по роботі і Тася дуже цьому раділа.