Пройшов ще тиждень і Тасю відправили до дому. Олександр вже подбав і про це. Він орендував нову квартиру, зовсім в іншому районі. Це була маленька квартирка в новобудові на Печерську. Нові будинки, але побудовані в історичному стилі, яскравого кольору приваблювали до себе зір. Дивитися на них було суцільним задоволенням. Коли Тася приїхала у цей район, в неї сам собою піднявся настрій. Отакі веселі будиночки оточували її навкруги — рожевий будинок, ніжно-зелений, блакитний, світло-помаранчевий. «Не будинки, а казка!» — подумала про це вона. «Сподіваюсь, що тут мені буде набагато краще», — промовила вона до Олександра. «Я теж на це сподіваюсь», — відповів він їй та десь у глибині душі зрадів, що вгодив їй з вибором району. Але приємності для Тасі не закінчились. Коли вона вже змогла більш-менш рухатися, він надіслав їй поштою запрошення на кінну прогулянку. Побачив у поштовій скриньці конверт, вона здивувалась. «Хто може мені надсилати листи? Ніхто з колишніх друзів не знає моєї адреси, ні минулої, ні теперішньої», — промайнуло в її голові. Й дійсно, вона перестала з ними спілкуватися, відколи поїхала з свого маленького міста, а нових друзів якось не придбала. Навіть ті, що з'явилися у Дніпрі, коли вона там працювала теж були тимчасові. Єдиний, кого вона хотіла вважати своїм другом — був Ігор. Вона дуже за ним скучила та засмутилася, коли зрозуміла, що лист не від нього.
В назначений день та час, які були вказані у запрошенні, Таїсія замовила таксі та, яке доставило її за місто, у кінний клуб. Вона ніколи не була ще в такому місті. Дуже радісний зустрів її Олександр. «Нарешті!» — промовив він, простягнув до неї руки, щоб допомогти вийти з машини. «Я тут зустрічаю чи не кожну автівку», — сказав він їй. «Пішли, ти переодягнешся для нашої кінної прогулянки», — запросив він її. Одягаючи спеціальний шолом, Тася запитала: «А якщо мені стане погано від катання на коні? Чи спина не витримає, або закачає?». «То нічого! Хай це тебе не турбує!» — відповів чоловік. Я дуже хочу зробити тобі сюрприз. Пам'ятаєш, я тобі про це казав ще у лікарні?» — сказав Олександр. «Он як, мабуть це і є твій сюрприз?» — промовила Тася та посміхнулась. «Так! Таєчко, а тобі хтось вже казав, що в тебе дуже приємна усмішка?» — промовив Олександр. Тоді усмішка Тасі раптом зникла. Вона згадала, що саме так їй колись казав Ігор. Але зараз він, немов в літо канув. Вже більше місяця від нього не було ні слуху, ні духу. Олександр це помітив та повів Таїсію до коней. Дивлячись на цих гарних та благородних тварин, посмішка знов заграла на дівочому обличчі. До них підійшов інструктор, та почав розповідати про коней. «Це чиста арабська порода — арабський кохелайн, а ось це ахалтекінська порода, а це — орловський рисак», — казав він. Тасі вони здавались усі на одне обличчя. Коні тягнули до Тасі свої морди, намагалися понюхати її чи торкнутися до її рук. «Обережно, вони кусаються!» — попередив чоловік. Тася відійшла від загону трохи подалі. «Які вони усі красиві!» — захоплено казала дівчина, — «Немає некрасивих. Усі просто казкові!». Олександр її підвів до останнього коня та вже представив його сам: «А це французький англо-араб. Дуже спортивний кінь. Та з тихим норовом. Звати його Лорд. Це саме на ньому ти сьогодні будеш вчитися кататися. Я сам його обирав, тому, що він тихий та спокійний. Він такий тут один. Хоча спокійних порід не існує взагалі!». «А раптом в мене не вийде?!» — злякалась Тася. «Таєнька, все буває в житті перший раз. Чи не так?» — підбадьорював Олександр Таїсію. Каталася Тася зовсім не довго. Вже на третьому колі у неї заболіла спина, та боки. Важко стало дихати. Від підскакування на коні тіло не витримало й Тася попросилася на землю: «Ой зніміть мене з нього, хто-небудь! Сашко, допоможи мені з нього злізти. Сил моїх вже нема!». Він витяг її з сідла, допоміг злізти. «Вибач! Ти мабуть очікував більшого від нашої прогулянки?» — сказала Тася. Він кивнув, але сказав, що все розуміє та не сердиться. Поки Олександр ще катався на своєму коні по колу, Тася бавилася із Лордом. Їй розповіли, що він любить, показали, як його треба чистити. Бо коней треба чистити й чесати тричі на день.
Й вона то годувала його яблуками, то чесала спеціальною щіткою. Або просто гралася із його смішною конячою мордою. «Ой, в кого це вуха трикутничком? А в кого морда волохата? А чиї це гарні очі?» — промовляла вона до коня. Відчуття суцільного щастя блукало в її голові. «З цим конем я, мабуть, була би щаслива?» — проносилося в думках. Коли Олександр накатався досхочу, він підійшов до дівчини та почув, як вона розмовляє з конем. Він посміхнувся, бо це було дуже кумедно. «Тая, я бачу, ви знайшли спільну мову?» — сказав він, підходячи до Таїсії. «Як чудово! Дякую тобі, Сашко, за цей гарний день! Я майже щаслива.». «Майже?» — сказав Олександр з запитальним тоном. «Так. Бо більше не побачу цього милого коника. Чи буде в мене знов такий приємний день? От якби…», — відповіла Тася та не доказала, сама засоромилася свого бажання. «Чого ж ти?» — відповів чоловік, — «Я напевно знаю, як тобі допомогти. Пішли!». Вони вийшли з конюшні та пішли до стоянки. Підішли до його авто. Він відчинив двері машини, заліз всередину та дістав якусь папку й дав Таїсії зі словами: «Потримай!». Вона узяла ту папку із думкою, що просто допомагає потримати якісь документи. Він знову сказав: «Дивись, що там написано?». Тася відкрила папку, почала читати. Та було видно, що вона нічого не розуміє. «Тепер це твій кінь. Був мій, а став твій. Оце і є мій сюрприз та мій подарунок. Я хотів якось загладити провину й зробити тебе знову живою та щасливою, як до цього випадку», — розповів Олександр про свої наміри. «Мама рідна!» — відповіла Тася та аж присіла. «А він же коштує!» — тільки й промовила вона. «Ну так, майже Феррарі. Але не думай про це. Я й надалі буду дбати про цього коня. Бо його утримання ще більше коштує. А ти будеш приїжджати до нього, коли побажаєш й їздити верхи досхочу», — сказав чоловік їй на її таку репліку. Очі в Тасі зробилися великі й круглі, руки стали спітнілими. Вона й не думала, що колись стане господаркою коня. Цей чудовий день, й чудово закінчився. Олександр повіз її до дому, у місто. По дорозі вони заїхали поїсти у невеличкий заміський ресторан. А ввечері їй зателефонував Ігор. Вона так довго вже не чула його голос. Взяла слухавку та почула: