— Ага. А раніше казав мені, що мені нікуди не можна, бо фактор «Твоя дружина» про все дізнається.
(Тася згадала одну давню розмову й в її голосі знов було чутно металевий тон.)
— Ну чого ти там сердишся? Іспанія — це зовсім інша країна. Я зможу тебе там відвідувати. Чесно, я теж за тобою дуже скучив. Скучив за твоїм голосом. Мені, навіть, не вистачає твоїх кулінарних розповідей. Що ти зараз там вчишся готувати?
Тася почула, як його голос потеплішав. З іронічного та жорсткого він, дійсно, став м'якішим та теплим. Можливо так він намагався пробудити в неї ті теплі спогади, коли вони були разом. Тася продовжила розмову. «Іспанія?» — мрійливо промовила вона, — «Я за кордон тільки працювати їздила». «То, ти погодилась? Мені замовляти квітки?» — запитав Ігор. «Так. Але ж я не знаю, чи зможу?» — засумнівалась дівчина. «А ти не сумнівайся. Я попрошу Саню, щоб він доставив тебе у аеропорт. А я тебе вже зустріну у Іспанії. Потім удвох сядемо на потяг та я привезу тебе у це чарівне місце. Сподіваюсь, що воно тобі сподобається», — відповів Ігор. «Чим же воно таке казкове?» — знов запитала Тася. «Всім. От побачиш. Воно все таке біле, всі будинки там білого кольору, бо збудовані з якогось білого каміння. А деякі, навіть, збудовані в скелі. Це дуже цікаво!» — розповідав їй Ігор, немов заманював її туди. «Здорово! Бо я теж за тобою дуже скучила». «Ну то не сумуй. Тому, що скоро побачимось. Бувай!» — закінчував розмову Ігор. «Вже прощаєшся?» — сумно проказала Таїсія. «Так. Вже час. Не сумуй, я ще зателефоную тобі», — відповів він та повісив трубку. Розмова закінчилась, а Тася стояла якась розгублена. «Ну що сьогодні за день?! Божевільний», — подумала вона про себе. Пішла до ванної кімнати, полізла під душ. «Як приємно!» — подумала вона. Гаряча вода текла по її тілу й їй стало легше, бо розмова з Ігорем немов забрала спокій з душі. Потім пішла спати. Лежачи в ліжку знов подумала про Ігоря: «А головне я в нього так і не запитала. І він нічого не сказав. Отак!». Чи має вона знов робити для нього справи з приводу компроматів, вона так й не дізналася. Бо, що він, що вона побоялися озвучити ці свої думки. В голові побігли вже приємні думки, що вона з ним скоро побачиться. Знов запитувала себе, чим же її так притягнув до себе цей набагато старшій від неї чоловік? Й не могла зрозуміти чим. Чим він робив її щасливою? «Люблю його!» — промовила пошепки вона сама собі та й заснула. Дзвінок Ігоря наприкінці дня навіть перекрив радість від отримання такого великого подарунка, як кінь.
Тиждень по тому, як телефонував Ігор, пройшов майже не цікаво. Двічі Таїсія замовляла таксі та їздила у кінний клуб, де відвідувала вже свого коня Лорда. Вона не їздила ним, бо боялася, що може травмуватися, а це їй було зовсім ні до чого. Вона більш бавилася із конем, гралася та розмовляла, та ще дивилася, як його тренують. Це ж краще, ніж сидіти вдома. А от наступний тиждень вже пройшов у загальній метушні. Тася отримала підтвердження, що їй заброньовано квітки на літак. Та почала готуватися, придбала нову валізу, почала думати які речи брати у подорож. Придбала собі багато різних ліків на всяк випадок. Наприкінці відвідала салон краси, де поновила свою зачіску та зробила манікюр. Знов дома майже не була. Олександр не дуже хотів, але все ж погодився відвезти Таїсію в аеропорт та побути там із нею, щоб вона не так хвилювалася. Потім він тестував її в телефонному режимі та вказував, коли з чим йти, та що робити потім. Коли Тася таки сіла у літак Олександр гучно видихнув та зрадів, що, нарешті, вона не сидітиме на його шиї. Тому, що він від цього піклування вже стомився. Ігор зустрів її у Барселоні. Вона вийшла з будівлі аеропорту, а він чекав її поряд, навіть, з квітами. «А квітів я не чекала?! Значить помилялася», — подумала Тася. Потім, узявши таксі, вони доїхали до залізничного вокзалу. Там Ігор купив два квітка до маленького міста Ронда, що в Андалузії. «Тепер пішли, скоро наш потяг», — позвав він її за собою. Коли прибув потяг, Тася побачила, що він був схожий на електричку, вагонів з купе, чи плацкартних не було взагалі. Тася запитала про це у чоловіка. Ігор пояснив це тим, що країна доволі маленька й тому не має такої потреби. «Ми теж будемо їхати довго, але не так, що нас застане ніч у потязі», — пояснив він Тасі. «А скільки?» — запитала його дівчина. «Приблизно чотири години та ще трошки», — відповів він. Сіли у вагон. Тася сіла поруч нього та примастила голову на його плечі. Він повернувся до неї та поцілував у скроню. Потім сів так, щоб їй було затишно. «Куди ж ти мене тепер везеш?» — весело промовила Тася. «Побачиш. Це дуже чарівне місце», — відповів Ігор та почав свою розповідь: «Це місто знаходиться в південній Іспанії. Колись подібні міста засновували бербери, мешканці Північної Африки. Вони були мусульманами. Потім їх потіснили християни. А вони почали будувати свої міста далі, вище та вище, щоб бути недоступними. Побачиш, там такий дивний стиль. Він ні на що не схожий. Там вузькі вулиці, дома зроблені майже в скелі. От ти дивишся угору, а замість неба, бачиш кам'яну скелю. Дома побудовані один над одним. А великих будинків нема зовсім. Це місто — місто районного значення, як і твій Лебедин. Хоч Андалузія вважається бідним регіоном, але це не видно зовсім. А навкруги розташовані виноградники та оливкові сади. О як це красиво! Будемо повз них їхати, зверни увагу!».