Коли він закінчив свою розповідь, то Тася його запитала: «Ігорю, а як ти узнав про це місто? Чому обрав саме його?». «Я мандрував Іспанією з дружиною, то були ми й в цьому містечку. Бо це теж такий туристичний маршрут — Pueblos Blancos, або відомі білі міста. Як я вже казав, вони дійсно білі, бо дома там усі пофарбовані в білий колір. Ми були також в місті Ронда, куди зараз їдемо. Там є чи театр, чи стадіон — місце для бою биків. Ось ми ходили на бій биків. Ця Ронда теж відноситься до білих міст. Можемо якось туди поїхати, погуляти. Якщо буде сезон, побачиш бій биків», — розповів він. Тася уявила собі бідолашних закривавлений биків та пощулилась. «Та ні. Краще не треба», — відповіла вона на цю пропозицію. «Ох, вибач, я забув, що ти в нас не така!» — весело та з іронією сказав Ігор. «Та я як раз вже така, навіть гірше», — сумно промовила дівчина на його жарт. Ігор продовжив жартувати: «Яка така?». «А от така. Я ні такая, я тут чекаю на трамвая!» — пожартувала Тася у відповідь. «Ні. Ти моя Мата Харі!» — раптом відповів Ігор. Він повернувся до Тасі та поцілував її у губи. «Побачать!» — відштовхнула його Тася. Він засміявся. Прихилився до неї та на вушко відповів: «Я дуже скучив за тобою, моя куріпочка», а потів вже вголос промовив: «Це дуже красиві місця. Вони всі знаходяться у природному парку. А назву забув, в якому. Тобі сподобається обов'язково!». Коли вони приїхали у місто Ронда, то Таїсія побачила, що це не зовсім маленьке місто. В ньому було повно туристів, були великі будівлі та супермаркети. Вони тут купили сім-картки та Ігор знайшов таксі. На таксі вони їхали десь ще хвилин двадцять. А коли приїхали, то таксі доїхало до початку маленького містечка, та таксист звелів виходити. «Далі неможна», — сказав таксист. Й дійсно, на маленьких вулицях машиною було майже не проїхати. Потім Тася побачила, що місто, де вона тепер житиме, під назвою Сетениль — де — лас — Бодегос, не одне таке. В такі ж маленькі міста, що були майже поруч машини не заїжджали. Їх треба було залишати на платній стоянці. Коли вони йшли містом, все, дійсно, навкруги було дивним. «Ти правий. Це дуже дивне місто», — промовила Тася до Ігоря. «А я тобі що казав», — відповів він. Навкруги все було маленьким. Будинки містилися один над одним, а деякі були вбудовані у скелях. Але не як у Лебедині, де асфальт бачили у минулому житті. Навкруги все було чистим, охайним. На землі навкруги була або бруківка, або ще не старий асфальт. Будинки майже всі були побіленими. Не дивлячись на те, що місто було в скелі, воно було зелене. Біля чи не кожного кафе росли квіти, або в землі, або у горщиках. «Яке приємне та затишне містечко! Ігор мав смак. А також як він мене зрозумів. Що мені, мешканцю маленького міста, у великому відчувається важко та не затишно. Який він молодець, що обрав таке чудово місце!» — весь час дорогою думала Тася.
Коли вони нарешті прийшли до будинку, який, як казав Ігор, належить Тасі, Ігор сказав, що дуже стомився дорогою Та хоче полежати. А Тася осталася в вітальні та подумала: «А я не стомилася? Я сьогодні не тільки потягом їхала, а ще й літаком летіла». Але почала розкладати валізи. Спочатку свою, далі Ігорову. Відкрив його валізу, вона побачила, що в ній багато одягу, але більш повсякденного стилю, чи не купа джинсів, та сорочок-поло та тільки один костюм та легкі брюки. Вона все занесла у кімнату, яку розпізнала, як спальню та почала складати у шафу. Ігор розплющив очі та подивився на Тасю, промовив: «Ну хто це мені заважає тут спати?!». «Ігор, я теж втомилася. Теж хочу відпочивати!» — сердито промовила дівчина. «Які проблеми, дівчино? То бери та вкладайся біля мене. Я що давав тобі наказ поратися у валізах?» — запитав її Ігор. «Ні», — тихо відповіла Тася. «Ну, то в чому справа?» — промовив він та захопив Тасю в обидві руки, притягнув її до ліжка. Тася сіла на ліжко, опинившись в його руках. «Лягай поруч та спимо!» — сказав та підморгнув Ігор. Вона послухалася й через мить вони обидва поснули. Тася тільки встигла подумати, що ні душ вони не приймали, ні вечеряли. Повставали тільки наступного ранку. «Нічого собі ми поспали?!» — засміялася Тася прокидаючись та побачивши, що за вікнами ранок. Вона встала й очам своїм не вірила, за вікнами Іспанія, а поруч лежить коханий. «Доброго ранку, соню!» — привіталася вона, коли Ігор прокинувся. «Що вже ранок?» — сонним голосом спитав чоловік. «Так. Я пішла на кухню, а там нічого немає», — весело промовила до нього Тася. «Ой, треба брати таксі та їхати у Фронду. Там можна нормально скупитися», — промовив Ігор. Вони одяглися, причепурилися, вийшли на вулицю. Через кілька будинків побачили кафе, зовсім невеличке. «Ось, де нас чекає кава», — відповів Ігор. Обидва пили каву. Тому, що в кафе не подавали чай. Таїсія засмутилася. Таксі повезло їх у Фронду. По дорозі вони милувалися краєвидами. В Фронді Тася побачила, що це старовинне місто — навкруги була старовинна архітектура, яка казала усім: «Вас ще на світі не було, а я вже був важливим місцем, місцем торгівлі та цікавого життя!». Знайшли великий супермаркет, купили в ньому все, що потрібно. Залишили свої пакунки у шафках та прогулялися трохи містом. «Як хороше!» — промовила Тася. Ігор обійняв її за плечі гуляв та насолоджувався життям. «Треба їхати», — нагадав Ігор — «Бо скоро сієста». «Що це сієста?» — спитала Тася. «А от коли потрапиш, побачиш.» — відповів Ігор. Тася тільки чула це слово, а що воно таке не розуміла. Приїхали назад, відпустили таксі. А коли вже йшли містечком, то Тася побачила, як магазинчики зачинялися, на вікнах кафе опускалися ролети. «Чого це вони? Ще ж не вечір?» — спитала дівчина. «Сієста, сеньйоро!» — весело відповів Ігор. «Он воно що!» — подумала Тася. Собі ніяку сієсту Тася не дозволила, прийшовши до дому, вона пішла поратися на кухню — готувати макарони с якимось соусом, що придбали в магазині. Ігор вже сидів у вітальні на дивані та щось робив у своєму ноутбуці. Те ж ніякої сієсти. «Ігор, ти будеш зі мною обідати?» — запитала Тася за годину. «Сі, синьйоро!» — жартома відповів чоловік. Вони обідали та розмовляли. «Дивні ці іспанці! Зробили собі якусь сієсту, щоб не працювати.» — сказала Тася. «В таку спеку працювати? Може вони праві?» — відповів Ігор питанням. «Мені важко про це судити. В Лебедині ми мали город, один маленький, а другий великий. До нього треба було ще йти. Так от, коли ми на ньому робили, ніхто ніякої сієсти собі не дозволяв. А потім були такі загорілі, наче на море їздили. Зате взимку в нас було багато чого смачного. Тому, що моя мама дуже добре вміла консервувати», — розповіла Тася. «Ми так живемо, а вони так. Проте ВВП Іспанії приблизно чотириста три мільйони доларів. Як бачиш, сієста не дуже шкодить їхній економіці», — відповів Ігор. «А що вони роблять, коли сієста?» — знов запитала Тася. «Відпочивають, мабуть. Це в них давня традиція», — відповів Ігор. «Можливо вони й праві. Спека — це зовсім не корисно. Я колись вчила це в університеті. Людина втрачає багато рідини та мінеральних солей. Також стає більш нервовою. Мабуть вони праві», — погодилася Таїсія. «А от після сієсти люди виходили гуляти, сиділи на балконах та насолоджувалися прохолодою та вином», — сказав у відповідь чолові та зробив Тасі пропозицію: «Давай на вечерю замовимо, щось в тому ресторанчику, що ми снідали та спробуємо куплене вино». Тася замотала головою. «Тася, вино — це не для того, щоб напитися. А для отримання задоволення. П'єш його, та думаєш про кожний ковток, про його смак. Це називається задоволення», — сказав Ігор їй у відповідь. Тася погодилася й у вечері вони сиділи на своєму балконі та пробували херес. Для Тасі знов наступили казкові дні. Наступного дня вони увечері пішли гуляти містом. Ігор тримав її за руку, а вона йшла та не вірила своєму щастю. «Як добре гуляти так у двох. В цьому місті нас ніхто не впізнає, й у Ігоря не буде неприємностей. А як він дружині пояснює свою відсутність? Мабуть як і мені — справами», — вона йшла та думала про всяку всячину. Кожен день у вечері вони замовляли таксі та їздили гуляти в ще якесь маленьке біле містечко — Ольвіру або Убрику. А якщо не їздили, то грали у карти, чи у шахи. Ігор намагався навчити Тасю цій грі, а потім зрозумів, що марнує час. «Поздравляю, Шарик — ты балбес!» — цитував він відомий мультик та знущався з Таїсії, коли гра в неї не вдавалася. Тася ображалася, але зрозуміти ці шахи не могла. Найкраще з цього періоду було, коли Ігор повіз Тасю знов у Мадрид. Вони знов їхали на потязі, зняли на кілька днів номер в готелі. Ігор дуже хотів відвідати концерт одного відомого скрипаля. Той як раз подорожував з концертами Європою. «Це не перевершено, Тася! Як він грає! Думаю,