Вони прибули до Малаги на потязі. Це був дуже відомий курорт. Тому було обрано зняти собі будинок, десь неподалік від моря, аніж заселятися у будь-який готель. Хоч літо тільки починалося, в місті вже було багато туристів. Вони були скрізь та розмовляли чи не усіма мовами світу. Звісно були й ті, що розмовляли російською або українською, таких Тася чомусь побоювалася. Можливо не хотіла, щоб в Ігоря через неї були неприємності. Але потім заспокоїлася. «Як що він був з нею та не боявся проводити час в Україні, де його всі могли впізнати, й зараз про це не дуже турбується. То чого я так за це хвилююся?» — міркувала вона якийсь час. Дивлячись на те, що Ігор почувається спокійно, вона теж заспокоїлась.
Вони гуляли Малагою, сиділи у всіляких ресторанчиках у вечері, де пробували різні переважно рибні страви. Тася не їла рибу, але дуже їй сподобалися різні морські делікатеси. Й вона переважно замовляла то креветки з морськими гребінцями, то всякі страви з кальмарів. Навіть, нарешті, спробувала лангуста — такого великого рака. Їсти їй його сподобалося, а от чистити зовсім ні. «Воно того не варто!» — вирішила вона для себе. А Ігор просто насолоджувався життям. Він плавав, доки Тася сиділа не березі, смачно їв, йому подобалася Тасина компанія, її дитяче здивування майже з будь-якого приводу. Куштували вони крабів, або плавали катером дивитися на дельфінів — все це викликало в Таїсії велике захоплення. Потім він пів дня вислуховував розповіді про її відчуття та радів разом із нею. «Ну що ти за дитина!» — іноді казав він їй. Ще йому дуже подобалося, що в неї майже такі самі вподобання, як і в нього. Хоч він був багатою людиною, але вподобання в нього залишилися ще ті, що придбав у юнацтві та молодості. Йому подобалося ходити пішки, гуляти вулицею та роздивлятися все навкруги. У відпочинку він надавав перевагу активному відпочинку, та полюбляв цікаві екскурсії. А Тасі теж подобалося, ще з дитинства ходити пішки. До цього її привчив батько та життя. Коли ти живеш в маленькому місті, то всюди йдеш пішки. Також вона з радістю була з ним на різних екскурсіях. Але через свої хвороби іноді їй було це дуже важко. Ігор не ображався на це, бо розумів, що їй дійсно тяжко. Вона була з ним поручі йому вже тільки від цього було приємно та хороше.
Пробули у Малазі два тижні. Ігор вже почав збиратися назад. Повернулися у Сетениль — де — лас — Бодегас. «Тася я так добре провів з тобою тут час!» — зробив підсумки Ігор й промовив: «Але я маю повертатися у Лондон». «Розумію», — відповіла дівчина. «Але тепер ти у Європі і я зможу частіше до тебе прилітати. Гроші я тебе залишив. Як викликати таксі та поїхати у Ронду, ти вже знаєш. Вчи тут англійську або іспанську. Я сподіваюсь, ти знайдеш собі заняття до душі», — сказав на останок він їй. Тася сама зібрала його валізу, зробила бутерброди у потяг. «Не проводжай мене!» — попрохав він. «А можна хоча би до машини?» — відповіла вона. «Добре», — погодився чоловік. Вони пройшли містом до платної стоянки, де зазвичай мешканці міста залишали свої авто. Там Тася посадила його в таксі. Поцілувалися на прощання. Таїсія намагалася тримати себе в руках та не плакати. Їй це вдалося. Ігор поїхав у Ронду, щоб там сісти на потяг, а потім й на літак. А Тася залишилася, пішла собі до дому. «Тепер тут мій дім», — міркувала вона дорогою. «Як я буду без нього? Що сама тут робитиму? Чи не буде мені тут сумно?» — запитувала вона сама в себе. Дорогою їй зустрівся маленький католицький костел й вона згадала, що так давно не була у церкві — своїй церкві. Їй стало соромно за те, що вона забула чого її навчали батьки, забула за Бога, не молилася вже йому. Ігор став тепер її релігією. Весь час вона думала лише про нього. Догоджати йому, а не Богу стало її сенсом життя. Згадала, що всі її думки були навколо Ігор сказав…, Ігор хотів…, Ігор просив…, Ігорю треба. «Ой мамо моя, що я роблю, як теперечки живу?!» — наприкінці подумала вона. Що добро, а що зло тепер Ігор вирішав це для неї. Прийшла до дому сумна-сумна та розридалася.