Увечері вона вже сиділа на софі у квартирі, яку щойно орендувала. Коли брала ключі у господарки квартири, то запитала: «А який же це район Києва?». Та відповіла: «Борщаговка, моя милая!». А хтось пробігаючи сходами у низ прокричав — «Это жопа мира!». Хто це був вона так і не побачила. А зараз, сидячі на софі вона чомусь це згадала й її це так насмішило. «В світовій дупі, але ж із дахом!» — сказала вона сама до себе. Перш за все вона прийняла гарячий душ і їй полегшало на душі. Гаряча вода текла по тілу та змивала усю ту гидоту, яку вона відчувала з самої ночі. «А що далі? Що я буду робити далі?» — питала вона сама в себе та не знаходила відповіді.
Гроші закінчилися так швидко. За два тижні їх майже не лишилося. А вона тільки заплатила за оренду житла, купила самі найпотрібніші речі та продукти. І навіть не оплатила усю комуналку. Комунальні платежі оговорювалися окремо. Та роботи те ж таки не знайшла. Йти прибиральницею їй не давала спина та вічно хворі суглоби. А в однім місці їй просто відмовили, бо побачили, що працювати за комп'ютером вона теж не спроможна. «Йдіть спочатку вилікуйтесь!» — відповіли їй працедавці та відмовили.
«Що робити? Знову телефонувати тому Максимові?» — міркувала Таїсія. Думки про її першу ніч лякали її сильніше за все. Та більше нічого не приходило у голову. Вона тепер не молилася, бо їй було соромно. «Такого наробила, що як Богу у вічі дивитися?» — мучило дівчину її сумління. Але від цього було не легше, а тільки гірше на душі.
Глава друга
З'ЯВЛЯЄТЬСЯ ІГОР
Коли в кишені залишилося тільки на декілька раз проїхатися транспортом Тася засумувала дужче. Після двох днів роздумів вона вийшла на вулицю. Чепурненько одягнена, добре підфарбована, вирішила поїхати до центра. Вже на станції метро Театральна вона обрала одну з вулиць, на якій вирішила прогулюватися туди та назад. Вона ходила вулицею, поки не змерзла, але ніхто не звертав на неї ніякої уваги. «Ну от, — міркувала вона собі — повією теж треба вміти бути. Ходжу тут як дурепа якась. Скоріше тонзиліт зароблю, ніж гроші».
Раптом на дорозі не так вже й близько від неї зупинилась велика чорна автівка. З авто вийшов чоловік та погукав її. Вона підійшла до нього, а він запросив підійти до його машини. В машині сидів ще один чоловік. «От я потрапила!» — встигла подумати Тася. Чоловік був не знайомий та знайомий одночасно. Він промовив до неї: «Ви змерзли, я дивлюсь. Куди вас довезти? Де ви мешкаєте?». «О, не зрозумів, начебто», — знов подумала Тася та промовила: «В мене і грошей таких немає, я далеко живу. На Борщагівці». «Нічого, доїдемо й до твоєї Борщагівки. Сідай та зігрійся!» Тася мов зачарована сіла у машину. Зараз їй здавалося, що її загіпнотизували. Вона сіла подивилася на чоловіка поруч та до неї знов прийшла думка, що вона знає його, але звідки — не пам'ятає. Другий чоловік був водієм, бо сів потім за кермо. Машина тихо рушила. Чоловік подивився на неї, представився, протягнув їй руку та назвався: «Я — Ігор». «Таїсія», — відповіла дівчина. Чоловік подивився знов на Тасю та тихо звернувся до неї:
— Ну, будемо знайомі, Таїсія.
— А за кермом мій водій Григорій.
— Я подумала, що ви друзі?
Він нічого на це не відповів, а тільки криво посміхнувся та продовжив розмову: «А ти, мабуть студентка? С батьками живеш, чи в гуртожитку?» «Дивне питання? Навіщо це йому?» — подумала Тася. Та відповіла: «Не студентка, вже відучилася. Я тут у Києві сама. А батьки, їх вже немає». Сказала та злякалась: «Навіщо я призналась, що сирота? Я не знаю цього Ігоря, як він може скористатися цією інформацією. От дурна!»