— Та не переймайся. Він бачив твоє обличчя. Може й не запам'ятав. Але якщо ще побачить, то щось й пригадає. Тепер ти йому не чужа. Можна й так сказати.
— Мабуть вирішив, що за ним якась дурепа ходить.
— Та нічого він не вирішив. Не бійся. Тоді зробимо наступне. Я через тиждень поїду у кінний клуб, у суботу. Запрошу з собою одного мого старого знайомого та попрохаю його, щоб той запросив Кохановича, бо вони теж давні знайомі. Подивимося, що буде. А ти теж приїжджай. Обов'язково. Знов покажешся на очі.
— Добре. А коли це буде?
— У наступну суботу. Й не переймайся так. Якщо у клубі не вийде. То далі будемо думати.
У п'ятницю Олександр зателефонував Таїсії та нагадав про суботу. Тася відповіла, що пам'ятає. Тоді той спитав: «А що то за Володимир, га?». «Який ще Володимир?» — не могла пригадати Тася. А потім згадала. «А він приніс мені сумочку, яку я начебто забула на столі. Потім ми почали розмовляти. Він запитав хто я, що я тут роблю. Побачив мій бедж. Розповідала йому про нагальні проблеми фонду. Таке», — нецікаво розповіла Тася. «Ну ти молодець! Не для Ігоря, то для мене щось робиш. Це приємно. Той Володимир перерахував до фонду грошики. Отак», — розповів чоловік. «Хоч тут є якась користь», — подумала Тася.
В суботу зранку Таїсія приїхала до клубу. Там вже були Олександр, якийсь його знайомий та її об'єкт. Тася попрямувала до стайні. Там їй приготували коня. Вона вивела Лорда на вулицю, дала йому самому трохи пробігтися. Та почала на нього залазити. Сіла. Почала рухатися по колу. З під очей подивилася на чоловіків та на самого Олександра. Чоловіки це помітили. Вони стояли та розмовляли. «Чого це вона так на тебе дивиться?» — запитав його знайомий. «Та то моя колишня», — якось між іншим відповів Олександр. «А чого розійшлись?» — втрутився у розмову Коханович. «А чого люди розходяться? — відповів Богданов — «Трохи бриклива була!». «А чи не твій кінь під нею?» — запитав його знову Коханович. «Мій. Тобто був мій, а став її», — відповів на це Олександр та додав: «Отак пішла та ще мого коня забрала». «Нічого собі! Губа не дурна», — промовив Коханович та присвиснув. «А що, так буває. В мого одного друга колишня жінка пішла від нього та забрала з собою його собаку. Та він казав, що добре, що ще рибок залишила», — розповів знайомий. Чоловіки засміялися. Коханович розмовляв, а сам вже одним оком поглядав на Таїсію, яка вже їхала по колу риссю. «А що в неї з рукою?» — раптом запитав він. «З коня впала. Зламала. Важкий перелом був», — придумав Олександр. «Погано!» — була відповідь. Чоловіки почали розходитися. Богданов та його товариш пішли вже до стайні, завели вже розмову з робітниками. А Коханович стояв та дивився на Таїсію. Вона під'їхала вже ближче до нього та привіталася. «Чи не вип'єте зі мною кави?» — раптом знайшовся чоловік. «Допоможіть мені, будь ласка, злізти з цього коня, та я подумаю.» — відповіла жінка. Тася стала на землю та посміхнулася до нього. «На землі краще. Чи не так?» — промовила до нього. «Мабуть так», — відповів він. Тася взяла коня за вудила то пішла із ним до стайні. Коханович пішов поруч, ще чекаючи на її відповідь. Вона зняла з коня сідло. Почала чесати його спеціальною щіткою, а чолові стояв поруч та дивився на неї. «То як? Ви підете зі мною на каву?» — нагадав він. «А в який ресторан ви мене запрошуєте?» — вже запитала Тася. Він назвав якийсь ресторан, про який Тася ніколи не чула. Це був маленький ресторан, зовсім не в центрі міста, як потім це з'ясувалося. Таксі ледь його знайшло. Тася погодилася.
В ресторані вони спочатку спілкувалися, як кажуть, ні про що. Потів він сказав, що вона нагадує йому про його молодість. Звісно Тасі це лестило. Але як вона згадувала про головне, то в душі становилося гидко. «Ви навчаєтесь?» — запитував він. «Вивчаю міжнародний туризм», — придумала вона, щоб не казати про вищий заклад. Будете працювати в туристичних агенціях?» — питав чоловік. «Можливо, можливо. Можливо в агенціях, а можливо й в міністерствах», — кокетливо та багатозначно відповідала Тася.
«А поїхали до мене», — раптом так зненацька перейшов чоловік у наступ. «Та ні. Вибачайте. Я з малознайомими чоловіками нікуди не їжджу», — промовила на це Таїсія. «Зрозумів», — серйозно відповів той та запропонував Тасю відвезти до дому. Тася погодилася, але у машину сіла на заднє сидіння. «А можна вас запросити на одну виставку?» — запропонував він їй, вже коли вони були біля її під'їзду. «Добре. На виставку піду», — погодилася дівчина та попрохала його: «Зателефонуйте мені ближче до цього дня. Я вам відповім, чи не буду я зайнята?». На цьому й порішили.
Вже після виставки пан Коханович проводив Тасю до самих дверей квартири. «Дивно, що студентка може собі дозволити квартиру в такому домі?» — голосом кішки розпитував він її. «Не може», — твердо відповіла Тася. «Мені тато знімає. Допомагає», — пояснила потім вона. «А хто в нас тато?» — також улесливо знов розпитував чоловік. «Для мене він тільки мій тато», — хитро відповіла дівчина. «Он як!» — зробив репліку пан Коханович. Вони разом увійшли до квартири. «А чи не пригостити мені вас чаєм?» — запитала сміливіше Тася. Гість явно оживився. «Було б дуже добре!» — відповів він радісно. Тася пішла на кухню поставила чайник. Поки він закипав, вона пройшла у кімнату. Там зняла підбори й аж гучно видихнула. «Ненавиджу таке взуття!» — тихо промовила до себе. Вийшла знов на кухню. Чоловік вже сидів на табуретці. Вона повернулася до нього спиною та попрохала: «Будь ласка, розстебніть мені цю кляту змійку». Чоловік здивувався. Це було видно на його обличчі та погодився. Поки він її тягнув у низ, Тася жалілася на сукню: «От придумають сукню, зроблять в ній таку довжелезну змійку. Потім ніяких рук не вистачає, щоб її розстебнути. Угору ще якось можна. А от у низ. Хоч до сусідів йди по допомогу». «Дякую!» — відповіла вона на його допомогу. Пішла знов до кімнати, а потім повернулася назад. «А можна ще це намисто?» — знов попрохала вона. Чоловік знов встав з табуретки та почав крутити у руках намисто, щоб розстібнути малесенький замочок. Вона взяла намисто та віднесла у кімнату. Прийшла знов на кухню. Сукня ще була на ній. Почала робити чай. «А може ну його той чай?» — запитав чоловік. Вона пішла у кімнату мовчки. А він це прийняв як запрошення. Та теж пішов за нею. Там він допоміг зовсім зняти їй сукню. Сукня полетіла на бильце ліжка. Тася стояла перед ним у чорній нижній білизні та панчохах. Чоловік аж весь напружився. «Що буде далі?» — не своїм голосом вже запитала Таїсія. Чоловік почав роздягатися. Він поліз до дівчини, то прохав в неї вибачення, то ставав більш нахабним. Коли все закінчилося, він знов став випитувати в неї, хто її батько. Тася загадково посміхнулась, та нагадала, що завтра понеділок та їй треба в університет. Чоловік пішов. Тася пішла у душ. Їй було так гидко від самої себе. Вона взяла мочалку та терла себе так, немов хотіла здерте з себе свою шкіру. Від болю у шкірі на душі ставало легше. Сиділа у душі та плакала. А зверху текла тепла вода.