Зранку в ніякий університет вона звісно не йшла, а викликала таксі та поїхала у кінний клуб. Взяла коня та вже поїхала ним просто кататися. Навколо неї буяла красива зелень. Ярко-зелені древа та кущі бігли із нею дорогою. Але в неї не вистачало не сил, ні бажання нею милуватися. Зупинивши коня вже далеко від клуба, стайні, людей, вона злізла та обняла шию коня. «Ой мій конику, хто ще мене зрозуміє та вислухає?» — звернулася вона до Лорда. Вона розповідала коню, як їй на душі прикро та важко, немов сповідувалася йому. Кінь стояв мовчки та тільки тикався мордою в її обличчя. «Ти мене так уважно слухаєш?» — сказала вона коню — «Ти мій найдобріший та найкращий друг!». По дорозі з клуба прийняла рішення вилетіти в Іспанію. Замовила квітки на рейс «Київ — Мадрид» та через два дні вона була вже в своєму маленькому містечку. Звідти подзвонила Ігорю та розповіла, що вже в Іспанії. Та якщо він бажає її бачити, вона вже в Європі. Ігор прилетів наступного тижня. Вона зустріла його мотаючи стрічкою з флешкой. Він узяв із рук флешку. «Що? Ще один компромат?» — запитав. «Так!» — холодно відповіла Тася. Він всунув флешку у ноутбук, почав дивитися. «Більше компроматів цікавих та різних!» — промовив він. Тася вже чула цю фразу, але не могла згадати, про що саме вона була. «Фу, яка гидота!» — прокоментувала вона те, що почула у кімнаті. «Гидота!» — погодився з нею чоловік. Тася пішла до кухні по дорозі голосно запитуючи: «А хочеш, я приготую запечену курку з яблуками?». «А приготуй!» — голосно відповів їй Ігор. Тася заходилася біля курки, яку придбала ще вчора у місцевого м'ясника. Її тішило, що та курка два дні назад ще бігала у когось по двору та вела щасливе своє куряче життя. Коли вони вже їли, Ігор помітив на руці в неї браслет з камінчиками. «Ти почала любити прикраси?»- запитав він. «Не зрозуміла?» — промовила дівчина. «В тебе на руці браслет. Це не мій. Я пам'ятаю все, що дарував тобі», — промовив Ігор. «А, цей. Це подарунок пана Кохановича. Він надіслав його наступного дня кур'єром», — повідомила Тася історію браслета. «Береш подарунки? Бери-бери, але знай міру», — відповів чоловік. «Ти проти цієї дрібнички?» — здивувалася Тася. «Ні. Дрібнички хай будуть. Але, раптом комусь забажається подарувати щось більш коштовне, от як кінь, наприклад. То тримайся подалі від таких подарунків. І я це тобі не з ревнощів кажу. Тому, що такі подарунки приковують, роблять тебе зобов'язаною», — сказав їй чоловік. «Добре!» — погодилася Таїсія. «Я краще сам буду робити тобі такі подарунки. Що ти хочеш отримати за цього товариша?» — запитав Ігор. Тася розвела руками. «Я знаю — маленьку червоненьку машинку. Так, в тебе не має машини. Як тобі така пропозиція?» — запитав чоловік. «Але ж я не вмію водити», — заперечила жінка. «Я буду оплачувати тобі ще водія. Бо я знаю яка ти. Ще вб'єшся сама», — вмовляв він її погодитися на його подарунок та сам дивувався, що ще вмовляє її про це. «Я нічого не розумію у тих машинах. Яку я маю придбати? Я ж навіть марки машин не знаю», — казала вона. «Нічого в салоні тобі все розкажуть.» — заспокоював він її. «Тепер ще про машину голова буде боліти», — подумала Таїсія. Ігор піднявся за-за столу, підняв обидві руки до гори та потягнувся. «Ой, як добре з тобою вечеряти», — промовив він та підійшов до Таїсії позаду. Обняв її за шию та поцілував у потилицю, проказав: «Дякую за смачну вечерю!». «Який ти відразу добрий!» — якось похмуро відізвалася дівчина. «А як в мене все добре, то і я добрий», — відповів Ігор. «Ти приїхала. Плани мої потрошку ідуть. Чого мені сумувати?» — відповів він. Вона теж встала. Взяла брудні тарілки, поклала їх у мийку. Ігор стояв поруч та дивився як Тася миє посуд. «Майже ідилія!» — подумав він. Вечір закінчився переглядом кіно. «А пам'ятаєш, як ми дивилися наш першій фільм? Чим там в нас все закінчилося?» — пригадав чоловік. Тася пильно подивилася на нього, він був налаштований романтично. «І що?» — промовила Тася. «А як ти гадаєш?» — запитав він. Тася повернулася та поцілувала його у губи. «Як я сумував за тобою такою!» — сказав Ігор. Знов фільм шов без них.