— Можливо.
Закінчили обід та пішли гуляти містом. Але вже не Тася водила свого гостя, а пан гість на правах господаря водив Тасю зовсім інакшими шляхами. Вони гуляли там, де був інститут, в якому він навчався, гуртожиток, де раніше мешкав. Він показував їй все це та радів, немов опинився в своїй молодості — у тому часі, коли був безтурботним парубком. Догулялися до ночі. Тася проводила пана Поліщука до готелю. А потім поїхала до дому. Він обіцяв подумати з приводу їхнього фонду. Зранку він повернувся до Києва. Тася повернулася с прогулянки додому. Зайшла у квартиру, зачинила за собою двері та промовила: «А нічого й не було. Й не мало бути!». Наступного дня вже було так само, як до приїзду поважного пана. Але через кілька днів їй зателефонував Олександр. «Тася, за які нитки ти там тягнула, чи за які струни зачіпала? Він погодився! Й погодився не на одноразову допомогу. Ми зможемо найняти медичних сестер, принаймні чоловік з десяток.» — весело промовив чоловік. «Ура! Що я можу ще сказати», — відповіла Таїсія.
Через пів місяця Олександр знов відправив її у відрядження до Києва. Вона знов мала побувати на деяких благодійних заходах міста. Наступного дня вже після заходу вона вирішила зайти в один з ресторанів на бізнес-ланч та пообідати. Замовила обід та пішла до свого столику. Проходом її хтось зачепив за руку. «Яка приємна зустріч!» — промовили їй. Тася підняла голову та придивилася «Пан Поліщук?!» — здивувалася вона. «Так це я. Але тільки не пан Поліщук, а Андрій. Ви мене ж не забули?» — сказав чоловік. «Так, Андрій. Я теж рада вас зустріти.» — промовила дівчина. «Ходіть за мій столик», — запросив він її. Вона погодилася. Спілкувалися. Тася розповідала про роботу фонду. Проте, що відвідує у Києві виставку товарів для інвалідів та людей, прикутих до ліжка. Згадали, як раніше всі ці товари були дефіцитом, а зараз можна придбати будь-що. «Тася, а що ви робите в вечорі?» — запитав її вже її знайомий. «Зовсім нічого. Мабуть буду відпочивати», — проказала Таїсія. «А я хочу запросити вас у театр. В мене є два квітка на одну оперу. Але зараз так сталося, що супутниці в мене не має», — запитав він та так подивився на неї, що вона не змогла йому відказати. В вечорі він заїхав по неї сам та вони поїхали в театр. Тасі дуже подобалися опери, від того дня, коли Ігор почав водити її на опери. Тася одяглась дуже красиво. Завдяки тому гидкому випадку, Ігор вже дбав про те, щоб в неї були гроші та не скупився на дорогі наряди. «Ти маєш виглядати дорого. Щоб ніхто не казав, що ти повія. Хай всі думають, що ти жінка або дочка когось с заможних людей. Не одягайся химерно. Але так, щоб було приємно на тебе дивитися», — приказував їй свого часу Ігор. От і зараз Тася була у довгій вечірній сукні кольору морського бризу. Сукня пишно спадала до самої підлоги. На шиї були діаманти. Красива висока зачіска та вечірній макіяж доповнювали її вигляд. «Яка ви?» — промовив та довгим поглядом подивився Андрій. Тася сіла у машину й вони поїхали в оперу. Андрій привіз її назад та піднявся з нею сходами до самої квартири. «Щоб ніхто не вкрав вас по дорозі», — жартував чоловік. Вони разом зайшли у квартиру. Тася не встигла щось збагнути, як Андрій вже цілував її та піднявши на руки заніс у кімнату. Саме цікаве, що й вона не хотіла чинити йому опір. «Що ми робимо?» — голосно промовила вона. Й камера-невидимка почала працювати. Чоловік допоміг зняти з неї сукню. Ніч пройшла дуже жарко. Зранку Тася запитала, що він буде пити. Та чоловік погодився пити з нею чай. «Хоч хтось як і я полюбляє чай», — подумала вона та поставила на вогонь чайник. Зробивши чай вона наробила звичайних бутербродів, пожалкував у душі, що в неї зовсім нема чогось смачного, та що вона вже давно нічого не пекла. «Його я би хотіла пригостити, наприклад, хоч яблучним пирогом», — сумно подумала вона. Вони поснідали та чоловік пішов. Двері зачинилися й Таїсія отямилася. «Що я, в біса, таке роблю?! Я не можу навіть оправдатися, що це зараз було за для Ігоря. Бо я сама всього хотіла», — йшли в голові дивні думки. Бо від самого Сашка до цього гидкого пана Тимощука їй було гидко бути з тими чоловіками. Все що було, вона оправдувала роботою для коханого Ігоря. А тут таке? Вона не очікувала, що Андрій їй сподобається, як чоловік та як людина. Він дивився на неї зовсім інакше, ніж всі хто був до нього. «Він дивився на мене як на жінку, як на людину. Поважав кожне моє бажання. А усі ті дивилися на мене як на ляльку, з якою було добре бавитися, та питати ляльку, чи добре їй не треба», — вона міркувала та сама злякалася своїх думок. «А як же тепер Ігор? Він же зрозуміє! Він же не дурний», — думала вона. «Й кого я тепер люблю?» — сама запитала, сама й відповіла: «Звісно Ігоря. А це якась мана!» «Чи хочеш ти образити Ігоря? Чи хочеш зробити йому боляче? Він же теж робить тобі боляче, коли відправляє тебе на ці його ігри?!» — питав в голові її якійсь жіночій голос. «Ні! Ні!» — закричала вона. Й голос у голові зник. «Ні. Я не хочу робити йому боляче. Нічого йому не розповім. То все мана, все обман. Я люблю тільки його. Тільки мого Ігоря.» — відповідала вона сама собі.