— Давно у Києві?
— Місяць. (казати, що тільки 2 тижні, якось не солідно).
— А сама звідки?
— З Лебедину. Це місто таке.
— Не чув. А де?
— Сумська область.
— Роботу приїхала шукати?
— Так, приїхала.
— Знайшла?
— Шукаю.
— А яка в тебе освіта?
— А ви що, на роботу візьмете?
— Все можливо.
— Вища. Я еколог, правда, ніколи ним не робила.
— А ким працювала?
— Всюди потроху. Лаборанткою у лікарні робила в нашій лебединській. Потім пішла, бо мало платили. Їздила до Сум прибиральницею в багатому домі. Потім дітей доглядала те ж у Сумах. А на останок всунулася у якийсь благодійний фонд покоївкою, рік проробила, а фонд той — недофонд розвалився сам по собі.
— В тебе ще є медична освіта?
— Де там. Я мріяла бути лікарем, але не вийшло. Лаборанткой коли працювала, то без освіти. Сама курси масажистів закінчила. Але якось воно не знадобилося.
— Зрозумів, ти різні склянки мила?
— Так, склянки, підлогу. Їздила у Харків поступати двічі, але не так сталося, як гадалося. Потім поступила, куди поступалося — на еколога.
— Поступають люди, куди поступається, а потім пів країни не знає де роботу їм знайти.
Так він відреагував на її останні слова та продовжив: «А запроси мене на каву до себе». Вона глянула на нього знизу угору. Було видно, що він її дуже здивував. Вони вже майже приїхали й водій запитав, як йому під'їхати до її будинку. «Я не знаю, я ж тільки переїхала до нього. Поблукали дорогами. Знайшли. Автівка зупинилася. Він вхопив її за руку та подивився у вічі. Нагадав: «Я би кави зараз випив». Таїсія мовчала, а потім знайшлась: «А в мене немає кави, тільки чай». Сказавши, вона потихеньку висмикнула долоню з його рук. «Хай буде чай!» — весело приказав він та вийшов слід за нею. Підморгнув водію та пішов з нею у під'їзд. «А раптом він маніяк?» — лізли страшні думки у голову Тасі. «Чи не тому я його начебто впізнаю, що десь по телебаченню про нього казали?» — ця думка налякала її ще більше. Серце забилося частіше. Вона зняла квартиру на четвертому поверсі в п'ятиповерховому будинку. Дійшли до квартири й Тася засмикала ключами. «Руки змерзли», — виправдовувалася вона перед дверима. «Я бачу», — він взяв ключ та сам відчинив її двері. Зайшов без всякого дозволу. Допоміг зняти їй шубку, повісив її на гачок. «От мені щастить. Тепер в мене з'явився маніяк — джентльмен. Заріже, зате красиво!» — подумала Таїсія. «Там в мене кухня. Тут поруч ванна.» — показувала вона йому рукою. Він розглядав квартиру. «Яка маленька? Давно не був у таких маленьких квартирах», — сказав він. «А де були?» — насторожилася дівчина. «Та якось більше по за кордонах, у Європі, Лондоні, Нідерландах. Я теж — не киянин. Раніше мешкав у Дніпропетровську, по новому у Дніпрі», — відповів він. «То ви…», — вона нарешті здогадалася хто перед нею та осіклась. «Так, це я. Ти вірно здогадалася», — відповів чоловік та посміхнувся. «А я все їхала та думала, де я могла бачити ваше обличчя?» — хвилюючись сказала Тася. Перед нею стояв олігарх Ігор Бжезовський. Коли він зняв пальто, то Таїсія змогла краще його роздивитися. Перед нею стояв чоловік середнього віку, трішки повний, з круглим обличчям та сивим, але колись дуже пишним волоссям, ще й з невеличкою сивою борідкою. «Не молодий, але цікавий» — спочатку подумала Тася. А потім: «Якась маячня. Де він та де я!». «Я бачу, ти дуже здивована», — відповів він, — «То де твій чай? Зараз сядемо, поговоримо про життя. Та про те, що я роблю у твоїй квартирі». Тася увімкнула елктрочайник. Він швидко закипів. Дівчина заварила чай.
Ігор сів за стіл. А Тася почала розливати чай по чашках. Долила його окропом, поставила на стіл цукорницю. А потім згадала, що в неї залишився ще пиріг, який вона пекла два дні назад. «А в мене пиріг залишився» — повідомила вона та полізла у кухонну шафку, звідки дістала тарілку з третиною пирогу. «А чому він такий жовтий?» — запитав її Ігор. «Він такого кольору, бо зроблений з кукурудзяного борошна», — м'яким голосом відповіла дівчина. «Беріть, спробуйте!» — й вона відрізала йому шматок пирогу. «Он яка ти, ще печеш!» — Ігор похвалив Таїсію. «Так чого ж вам, шановний Ігорю, забажалося мого чаю?» — пішла у наступ дівчина. «Яка ти? Все тобі виложи та поклади!» — здивувався такій її прямоті. Зараз розповім:
– Є в мене одна мрія. Чи мрія, чи таке велике бажання, а для нього потрібна отака дівчини, як ти.
— В чому суть?
— Я не впевнений, що ти мене зрозумієш. Але мені здається, що ти добре мені підійдеш.