Тася проснулася знов першою, подивилася на годинник — була одинадцята година. Вона солодко потягнулася. «От чому так не може бути завжди? Настане час та він скаже, що йому треба їхати», — сумно подумала дівчина.
Він прокинувся десь через пів години. Вона не вставала, а була поруч та дивилася на нього. «А де кава?» — запитав він. Тася дуже голосно засміялася. «Кава холодна», — відповіла вона. Він знов поцілував її та промовив немов вередливий хлопчик: «Так зроби іншу!». Тася піднялася з ліжка. Він дивився на неї, поки вона не зникла за дверима ванної кімнати. «Ти, наче стала більше?» — промовив він, коли вона повернулася вже у халаті. Тася нічого не відповіла та в душі напружилася, трошки злякалася. Пішла варити нову каву. Принесла йому каву, а собі чашку чаю. Вони поснідали у ліжку. «Ігор, які ти маєш наміри сьогодні?» — запитала вона в нього. А Ігор ще був у ліжку та під ковдрою. Він напружився та відповів: «Давай поїдемо гуляти у Ронду?». Тася погодилася, а Ігор заспокоївся. Перш ніж знов заговорити з нею про справи та про нове та таке важливе для нього завдання, він хотів ще більш прив'язати її до себе, знов нагадати їй про почуття. Для цього він намагався бути щедрим та добрим другом для неї.
Вже гуляючи вулицями міста, вони заблукали в один маленький ресторанчик. Замовили обід. Там Ігор й почав свою розмову:
— Тасю, я маю тобі дещо сказати.
— Що саме?
— Пам'ятаєш, я колись казав, що скоро все зміниться?
— Пам'ятаю. Але я не дуже розумію, що ти маєш на увазі? Якщо ти мені не поясниш, я так і буду губитися в здогадах.
— Ще одне та останнє завдання.
– Ігорю!
— Слухай! Це для мене дуже важливо! Я хочу тобі сказати, що в мене майже усе готово. Але поки я ще не знаю, як я можу познайомити тебе з цим чоловіком, бо він дуже поважна особа.
– І хто це?
— Він наш президент.
Тася вилупила очі, в неї сам собою відкрився рот. А Ігор продовжив:
— Так. Не треба так дивуватися.
— Але ж, Ігорю, він — президент? Навіщо це тобі?
— Я тобі колись вже казав.
— Ти хочеш йому помститися?
— Я ще не вирішив, як це має називатися. Але не треба було так робити з моїм бізнесом.
— Але ж він жонатий? В нього діти?
— А хіба, ті, хто були раніше не були одружені? Вони не мали дітей?
— Але ж вони не були президентами.
— Яка різниця. Він такий же багатій, як всі інші. Як і я.
— Яким же чином все це має бути?
— Про це я ще думаю. Але треба квапитися, бо можна все зіпсувати. Скажу тобі, що працюю в різних напрямках. Згадав, що ти в нас колишній еколог, та, навіть екологів підключив.
— Щось знайшов?
— Щось знайшов. А спочатку думав, може тебе туди якось впровадити, а ти мені чорну бухгалтерію, тобто екологію принесеш, як сорока на хвості.
— Зараз на завод важко всунутися. Вважаєш, я не пробувала?
— Ти була сама по собі. А тепер ти зі мною. Я різні варіанти продивляюсь. Й такий теж, якщо основним не зможемо скористатися.
– Ігор, ти ж мені обіцяв!
— Обіцяв, що буде останній. От цей останній. І все. Потім ти вільна. Можеш повертатися у країну, можеш оставатися у Києві, а можеш їхати у Дніпро. Це тобі вирішувати.
— А як же ми?
— Це теж тобі вирішувати. Я би хотів, щоб ми залишилася разом. Я ще не думав про це так серйозно.
Тася замовкла та на її обличчі з'явився смуток. Вечір був зіпсований. Назад вони поверталися майже мовчки. Тепер Тася навіть не знала, як їй завести ту розмову про свою вагітність. Але це треба було зробити. Тепер Тася навіть не уявляла Ігорової реакції на свою новину. Вона була налякана, але розуміла, що мовчати не має сенсу.
Вночі, коли Тася вже майже спала, Ігор почав її ворушити. Тася прокинулася та подивилася на нього. «Тасю, ти дуже хочеш спати?» — якось невпевнено запитав чоловік. «Не дуже», — промовила дівчина. Вона почала ластитися до нього, як той любив. «А раптом це наш останній раз?» — промайнуло в її голові. Вони почали цілуватися й Тася була з Ігорем знов сама не своя, немов повірила в свої думки. Все було так, немов в останнє. Ігор сам собі не вірив. Ніч пройшла дуже бурхливо. Коли прокинулася, то вже Ігор готував їй сніданок. Він зайшов у кімнату із тацею в руках. На ній були кава та чай, а ще скибочки сиру та шматки в'яленої свинини. «Отакий в мене ранок!» — посміхнулася Таїсія. «Тася ти тепер сама не своя!» — промовив чоловік на поставив тацю на ліжко. Й добре, що поставив, бо відповідь Таїсії його налякала. Була б таця в долонях, впала би. Вона взяла у руки гарячий чай, відпила трошки та відповіла: «Ти помітив. Ігорю, це все через мою вагітність». Ігор остовпів. Він все ж присів на ліжко, але снідали вони мовчки. «Як це сталося?» — запитав Ігор та перший порушив їхню тишу. «Я думаю, що, коли ми були на яхті в Малазі», — відповіла Тася. «А може це не моя дитина? Хто там був до мене?» — покосився на неї чоловік. «Ігорю, по строкам вона твоя дитина. Твоя та тільки твоя», — заперечила Тася. «Я перевірялася після них усіх», — додала вона знов. «Що ти накоїла!» — казав Ігор. Він вже помітно нервував. Тася напружилася, бо пам'ятала його дуже лютого на яхті. «Ти все мені зіпсувала. Як ти не розумієш?» — злився Ігор. Тася мовчала. Ігор вдягнувся дуже швидко та вийшов з кімнати. Тася залишилася сидіти на ліжку. Почула, як він відчинив двері та вийшов з будинку. «Пішов. Куди він пішов?» — подумала вона.