Ігор злий блукав вулицею. Довгі та вузькі вулиці розлючували його ще більше. Зайшов у маленький ресторанчик та замовив віскі. Думки не давали йому спокій, навіть вже після третьої чарки. «Як вона могла зі мною так вчинити? В мене вже все виходило. Через того дурня Палкіна я зміг дібратися вже навіть до нього. А тут така халепа! Її вагітність. А я навіть не спитав строк. Скільки ж тут пройшло часу? Приблизно два місяці. Це не багато. Але, якщо це робити завтра, або на протязі цього місяця, або наступного. Але ж я поки не все підготував. Ні. Час затягується й вагітність не зупинити. Клята вагітність!» — він сидів та міркував. Потім зі злістю стукнув кулаком об стіл. Люди навколо почали на нього косо дивитися. Ігор вийшов з ресторану, подивився на годинник — вечір. Ігор повернувся до будинку.
Тася весь цей час, поки Ігоря не була відчувала себе не живою не мертвою. Вона склала ліжко. Пішла у душ. Все робила якось повільно, мов нежива. Пішла на кухню щось приготувала. Сіла на кухні за стіл та заплакала. «Боже, що я накоїла? Боже, я так до тебе давно не зверталася. Це кара? Ну скажи мені, будь ласка, це так ти мене караєш? Що мені робити? Дай мені відповідь. Дай мені сил все перенести, Боже, мій Боже!» — промовляла вона собі таку молитву та плакала. «Ігор може примусити зробити мене аборт!» — раптом подумала вона та злякалася. «Боже, я не хочу аборт. Ти слухаєш мене, Боже святий? Я не хочу вбивати цю дитину, ти чуєш мене, Господи?» — вона знов молилася та билася лобом об стіл. До неї повернувся той жах, що тримав її ще в Лебедині, а потім у лікарні. Її знов почала турбувати її доля. «Знов ця невизначеність! Що тепер зі мною буде?» — запитувала вона сама в себе. «Ігор утримував мене. Через нього в мене знайшлась робота. А раптом Богданов викине мене зі свого фонду. Бо це ж й Ігоря фонд. Вижене мене, як приблуду. Що мені робити?» — страшні думки заполонили мозок. Таїсія не знаходила собі міста. Металася по дому, як впечена. Невідоме лякало її.
Почула, як стукнули двері. Це повернувся Ігор. Тася підійшла до мийки та почала вмиватися. «Не требо, щоб він бачив мене заплаканою», — подумала вона. Обтерла обличчя рушником для кухні. Ігор знайшов її у кухні. «Нам треба серйозно поговорити!» — сказав він та пішов у кімнату. Тася зайшла за ним у кімнату та побачила, що Ігор сидить у кріслі. Вона стала перед ним, немов школярка, що провинилася. Він почав її вичитувати, а вона мовчала. Потім промовив, як вирок:
— Ти повинна зробити аборт. Я все вирішив.
— Чому я повинна робити аборт? Ігорю, це ж вбивство, це ж гріх?
— Ти згадала про гріх? А чому ти не згадувала про гріх, коли спала з цим депутатом Шажко, а з Кохановичем. А з Поліщуком, до якого ти так линула?
— Мовчи! Мовчи!
— Ні, я продовжу. Коли ти була зі всіма цими чоловіками, чому тоді ти не згадувала про гріх?
— Згадувала, Ігорю, згадувала. Ти не знаєш, що я відчувала кожного разу, йдучи до кожного з них. Ти мене все одно не зрозумієш. Бо я перш за все тоді думала про тебе. Як вгодити тобі, мій коханий?! Як ти потім будеш мною задоволений, та щасливий, що все іде за твоїм хитромудрим планом. Невже ж я не бачила, як ти потім радієш наступному твоєму компромату. Все було тільки за ради тебе. А ти цього не зрозумів?
— Тільки мене? А як же всі шубки, автівки, квартирки, будиночки?
— Не кажи мені це. Не за шубки й не за будиночки. А тільки, щоб ти — моє кохання, був щасливий та задоволений. Бачити твої щасливі очі. Але ти був щасливий тільки, коли тобі на стіл лягав наступний компромат.
— Ти перебільшуєш!
— Перебільшую? Я все вмовляла себе тим, що любов прощає тисячі гріхів. А тепер бачу, що помилялася. Й моя любов до тебе нічого не виправдовує, не виправдовує вона не мою вагітність, ні аборт, на який ти мене так вмовляєш. Бо я живу с чудовиськом. Бо ти, Ігор, ти — чудовисько!