– Дуже перепрошую, шо потурбувала. Я тільки хотіла спитать, чи ти не хочеш вареничків. Я зробила свіжі.
– Бабушка, ми ж щойно пообідали.
– Ну, я перепрошую. Я просто хотіла спитать. Ти правильно робиш, шо учишся. Учись, учись. А то шо буде, як не поступиш. Тато розсердиться, і мама розстроїться. Ми ж всі так за тебе волнуємося. Тато, так той аж пообіщав, шо з дому вигоне, якшо не поступиш. Ну учись, учись. Я не буду мішать. Наука, вона в жисті понадобиться.
Бабця зачиняла двері, але не довше, ніж на наступних півгодини. Мама не менш старанно стежила за моїм як мінімум п“ятиразовим харчуванням і абсолютно ігнорувала всі мої спроби уникнути важкокалорійної долі. Тато намагався зав“язати корисні для вступу знайомства. Ніхто і не підозрював, що невдячне чадо замість того, щоб день і ніч думати про особливості закінчень іменників другої відміни у родовому відмінку однини, думає над цим тільки протягом дня, а вночі веде подвійне життя, старанно приховуючи його від оточення.
Пізно вночі, коли всі в квартирі вже міцно спали, я писала листи. Мені дуже не хотілося обманювати батьків, і сумління гризло мене тим сильніше, чим більше вони старалися зробити все можливе і неможливе для залагодження моєї майбутної кар“єри, але з іншого боку не стригтися ж через це в черниці. Вітя, як і передбачала однокласниця, при ближчому знайомстві виявився не зовсім дебілом і навіть не настільки, як це виглядало у його першому листі. Він познайомив мене зі своїми рокерами, і ті запропонували писати для них тексти пісень, на що я відразу і з радістю погодилася, майже щодня дарував квіти, мав добре збудоване тіло, вродливе обличчя, захоплювався кожним моїм словом і обіцяв кохати мене все своє життя. Після довгих вагань я таки наважилася піти на компроміс із власним сумлінням і зробити все, аби батьки „більше не бачили мене з цим патлатим», як і було домовлено. Чи мали вони при цьому на увазі те, що і я сама не повинна його бачити, так і залишилося невисловленим. А „все, що не сказано письменником прямо, дає нам можливості для найрізноманітніших здогадів»,– пояснював мій колишній репетитор і майбутній викладач нової української літератури.
Намагаючись послабити докори сумління, я примусила коханого урочисто пообіцяти:
а) після закінчення вечірньої школи обов“язково вступити до якогось вузу;
б) підстригтися;
в) з жанру рок-музики перейти до жанру музики акустичної і почати займатися грою на класичній гітарі;
г) не наполягати на початкові нашого інтимного життя до першої шлюбної ночі;
д) прочитати найважливіших класиків української літератури.
Після того, як рок-група „Лазарет», де Вітя був ударником, написала до мене колективного листа з проханням відмовитися від виконаня пунктів б) і в), я, не без вагань, погодилася. На знак подяки „Лазарет» присвятив мені свою першу платівку під назвою „Суд мертвих над живими».
Батьки суворо контролювали, чи я дотримую своєї обіцянки. Доводилося детально звітуватися про кожне, навіть 10-хвилинне запізнення додому, тато встановив паралельний телефонний апарат, аби мати можливість прослуховувати телефонні розмови, що видавалися йому підозрілими, мама регулярно переглядала мої записи, прибираючи кімнату. Мене повністю звільнили від будь-яких господарських обов“язків, навіть за хлібом більше не посилали після того, як одна з таких прогулянок протривала більше трьох годин.
Кожна вільна хвилина повинна була бути присвячена підготовці до вступу. Дозволялася одна півгодинна пауза на обід і ще одна на вечерю. Все решта – за письмовим столом. Такої інтенсивності навчального процесу не досягнув, напевно, навіть Ленін у період своїх студій на засланні.
Щоправда, це не заважало закоханому рокерові щоночі приходити до балкону з двома порожніми ящиками з-під молочних пляшок. Він обережно поціляв камінцем до шибки, видирався на складені один на один ящики і терпляче чекав.
– Зізнайся, ти почуваєш себе Ромео? – питала я.
– Ким? – дивувався ще не до кінця перевихований рокер і тягнувся а привітальним поцілунком (після деяких вагань я таки дозволила себе цілувати, але це так і залишалося протягом довгого часу єдиним, що я дозволила).
– Треба буде ще скласти для тебе список творів світової літератури. Щоб можна було з тобою про щось спілкуватися.
– Ще один список? – зітхав Вітя. Він вже другий місяць мужньо боровся з „Хіба ревуть воли, як ясла повні», паралельно намагаючись отримати задоволення від “Сонячної машини” і проникнутися глибиною бориславської трилогії Івана Франка, і все це давалося йому значно більшими зусиллями, ніж чотиригодинна репетиція чи двогодинне тренування.
– Скажи, – питав він.– А після того, як я ще і світову літературу прочитаю, ти вийдеш за мене заміж? Ну, ясно, коли вже поступиш в свій університет.
Я кепкувала із його наївності і пояснювала, що ми ще занадто юні, щоб створювати сім“ю, занадто мало знаємо одне одного, що потрібно говорити по-перше „вступиш», по-друге „до університету», по-третє прочитати всю світову літературу просто неможливо, тим більше ще до одруження.
Вітя на все погоджувався, обіцяв чекати і читати, скільки буде потрібно, не задавати більше дурних питань, завтра ж взяти в бібліотеці Шекспіра, і, взагалі, звернути увагу на своє моральне обличчя. В кінці кожного з побачень ми обмінювалися листами.
Теорія і практика. Перші полеміки довкола цноти
Це сталося на той момент, коли популярний журнал “Ровесник” закінчив друкувати з номера в номер “Поради виживання для підлітків”, до моїх випускних та вступних іспитів залишалося ще зовсім небагато, а наші посиденьки в точкаріку перетворилися на своєрідний дискусійний клуб. Центральною темою цих дискусій, окрім, зрозуміло, перспектив розвитку музики напрямку важкого року, була, зачеплена Ді Снайдером тема дошлюбного сексу. Дискусії ці відбувалися переважно в одному і тому ж складі: ритм-гітарист “Лазарету” Гоша, соло-гітарист Льоша, дівчина Льоші Валя, “драмсист” Вітя і я.
Щоправда, проблеми, яких в основному торкався Ді Снайдер: венеричні захворювання, небажана вагітність чи наркотики, наразі викликали в нас мало уваги. Першим, що необхідно було з’ясувати, було питання, чи має дошлюбний секс право на існування, чи маємо ми право на дошлюбний секс, і якщо так, то чому погляди на це Ді Снайдера і наших батьків так сильно відрізняються.
Як і належиться групі справжніх українців (часткова російськомовність у даному випадку ніяк не вплинула на ситуацію), ми розділилися на три фракції, що стояли на принципово різних позиціях. Льоша і його дівчина Валя вважали, що дошлюбний секс не лише має право на існування, а і є необхідним елементом для створення по-справжньому міцної сім’ї, абсолютно погоджуючись у цьому із точкою зору Ді Снайдера і вважаючи погляди наших батьків надто консервативними і застарілими.
Я, а із солідарності зі мною і Вітя (хоча переконання останнього і не були дуже міцними) вважали, що бездумно мавпувати звичаї і традиції західного світу, не живучи в ньому, не варто. І навіть якщо певні національні традиції і видаються нам надто консервативними та застарілими, поважати та дотримуватися їх все-одно потрібно. Принаймні з поваги до батьків.
Ритм-гітарист Гоша на той момент ще не сформував остаточної позиції. А у зв’язку з тим, що дівчини у нього не було, то не особливо поспішав її формувати. Хоча, можливо, йому просто не хотілося нікого ображати, стаючи на протилежний бік.
Таким чином у нас встановилася нічия: 1:1. І так тривало, аж до того моменту, поки Льоша і Валя не вирішили від теоретичних міркувань перейти до практики і завершити платонічну фазу своїх стосунків.
Відбутися це мало, ясна річ, в точкаріку, зрозуміло ж, увечері, і не могло обійтися без дружньої підтримки всіх посвячених. Адже незважаючи на свою сексуальну розкутість, ні Льоша, ні Валя не мали попереднього досвіду і хвилювалися за те, як пройде “перший раз”. Приготування були ретельними і почалися ще за тиждень до знаменної події. Льоша, Гоша і Вітя старанно прибрали в точкаріку, принесли з дому чисте простирадло і застелили ним імпровізоване ліжко, відрегулювали освітлення, зробивши його більш інтимним, заздалегідь запаслися алкоголем і цигарками, поставили замок, який зачиняв би двері зсередини (лінивий Гоша спершу спробував засумніватися у необхідності аж такої трудомісткої операції, але йому пояснили, що займатися таким при відчинених дверях так само незручно, як і при зачинених ззовні, що Ді Снайдер на їх місці теж вставив би замок, тоді Гоша змирився). Після тривалих дискусій хлопці дійшли навіть до того, що принесли до точкаріка кілька касет із “попсовою” музикою на зразок “Металіки”, бо Валя навідріз відмовилася вперше займатися сексом під треш-рокові ритми. Льоша, щоправда, трохи посумнівався, чи не буде це зрадою його музичних ідеалів, але потім вирішив, що для першого разу можна змиритися, а далі видно буде.
Протягом вечора, коли все мало статися, Гоша і Вітя домовилися чергувати біля під’їзду, час від часу підходячи до дверей точкаріка на випадок непередбачуваних ситуацій.
Я категорично відмовилася брати будь-яку участь у цих приготуваннях, засудивши саму суть акції, і присвятила вечір підготовці до контрольної з іспанської.
Репетитор, яка готувала мене до вступу, була дочкою українських батьків, але народилася у Франції, а потім 15 років прожила у Парагваї. Звали її Естела Давидівна, студенти з острахом ставилися до її строгості, а на кафедрі романських мов вона вважалася найкращим фахівцем з французької та іспанської. Естела Давидівна свого часу закінчила львівський університет, слабо володіючи українською. Точніше письмовою українською. Розуміти і розмовляти вона могла без проблем, але лекції записувала, спершу перекладаючи їх французькою, а потім, готуючись до іспиту, переписуючи все ще раз мовою оригіналу. Відтоді у неї сформувалося переконання, що іноземну мову неможливо вивчити, не порівнюючи і не співставляючи її із ще однією, спорідненою мовою. Таким чином вона сама оволоділа польською і російською, бо вдосконалюючи українську, потребувала порівнянь, а обмежитися однією польською або однією російською видавалося їй недостойним доцента університету. Такі ж високі вимоги ставила вона і до своїх студентів та абітурієнтів, яких вона за доволі високими на той час розцінками готувала до вступу.