Усі нараз кинулись туди. Наполеон, що майже завжди ходив повагом, тепер гнався попереду. Так, плід усіх їхніх змагань був зрівняний з підвалинами, а каміння, що врни зтаким трудом били й тягали, лежало розкидане довкола. Нездібні зразу промовити ні слова, вони стояли, сумно поглядаючи на груз. Наполеон похождав мовчки туди й назад, щоразу обнюхуючи землю. Хвостик йому випростався та микався різко то в один, то в другий бік; це була в нього ознака напруженої розумової діяльности. Раптом він затримався наче щось вирішивши. «Товариші, — сказав він спокійно, — знаєте, хто несе за це відповідальність? Чи знаєте ворога, що підокрався ніччю і завалив вітряка? Білан! — Заревів він нараз громовим голосом. — Білан зчинив це! З чистої зловтіхи, прагнучи загальмувати наші пляни та помститись за те, що його ганебно прогнали, цей зрадник підповз сюди під захистом ночі та знівечив майже рік нашої праці. Товариші, з місця проголошую Біланові смертну кару. «Герой тварин Другоі Кляси» і пів корця яблук одержить кожна тварина, що віддасть його в руки справедливости. Повен корець кожному, хто схопить його живим!»
Вістка, що якраз Білан винуватець такого вчинку, непомірно потрясла тваринами. Почулись оклики обурення і кожен почав придумувати в який спосіб схопити Білана, коли б той колинебудь повернувся в колгосп. Майже зразу викрили сліди свинячих ратиць на невеликій віддалі від горбка. Можна було їх прослідити лише на протязі кількох ярдів, та виглядало, що вони ведуть у бік дірки в живоплоті. Наполеон обнюхав їх, витягаючи глибоко повітря і сповістив що вони Біланові. Як свій особистий погляд подав він, що Білан мабуть прийшов від Лисичого Гаю.
«Не барімось, товариші, — викликнув Наполеон, коли сліди вже розглянули. — Перед нами праця. Цього ж ранку починаємо відбудову вітряка і будуватимемо усю зиму, чи сніг, чи погода. Провчимо цього нужденного зрадника, що йому не так легко вдасться знівечити наш труд. Пам’ятайте, товариші: у наших плянах не сміє бути жодної зміни. Мусимо їх виконати на зазначений день. Вперед, товариші! Хай живе вітряк! Хай живе Колгосп Тварин!»
Розділ сьомий
ЗИМА була сувора. За хуртовинною погодою прийшов град з дощем і сніг, а потім сильні морози, що трималися добре аж за початок лютого. Тварини продовжували відбудову вітряка; вони прикладали всіх зусиль, бо добре знали, що зовнішній світ стежить за ними і що завидющі людські істоти радітимуть переможно, коли вітряк не буде вчасно закінчений. З персердя людські істоти вдавали, буцімто не вірять, що це Білан зруйнував вітряка: вони казали, що вітряк завалився, бо стіни були затонкі. Тварини знали, що воно не так. Проте, вирішено збудувати стіни у три стопи завширшки, а не у вісімнадцять цалів, як раніше; це значило, що треба буде заготовити значно більшу кількість каміння. Довгий час каменярня була завіяна кучугурами і нічого не можна було робити. Згодом, коли настала суха, морозяна погода, праця посунулась трохи вперед. Та це був жорстокий труд, що вже не сповнював тварин таких радісних надій як раніше, їм завжди було холодно, а до того вони ще часто голодували. Тільки Гнідко та Конюшина ніколи не падали духом. Квікун виступав з блискучими промовами про радість служби і гідність праці, та інші тварини знаходили більше надхнення у Гнідковій силі та його незмінному оклику «Працюватиму дужче!»
У січні з харчами стало скрутно. Зернову пайку різко зменшено і повідомлено, що видаватимуть додаткову пайку картоплі, щоб заповнити прогалину. Тоді викрилось, що більша частина зібраної картоплі перемерзла у кагатах, що були прикриті не досить щільно. Картопля стала солодка, її барва Змінилась і тільки мала частина була їстівна. Цілими днями тварини їли лише полову та кормові буряки. Здавалось, що голод починає заглядати їм у вічі.
Задля дальшого існування колгоспу було необхідно заховати цей стан перед зовнішнім світом. Завалення вітряка додало людським істотам сміливости і тепер вони почали вигадувати нові брехні про Колгосп Тварин. Знову розходились чутки, що усі тварини вмирають від голоду та недуг, що вони безпреривно воюють між собою і що дійшло до поїдання одноплемінників та власних дітей. Наполеон ясно розмів яких поганих наслідків доведеться чекати, коли викриється правда про харчове положення. Щоб розповсюдити протилежні уявлення, він вирішив послужитися п. Скавутишином. Досі тварини майже не стикалися зі Скавутишином підчас його щотижневих відвідин: але тепер декілька вибраних тварин, переважно з овець, отримали вказівки згадувати принагідно в його присутності про побільшення пайки. Крім цього Наполеон наказав наповнити піском ледве не по край майже порожні засіки у коморі, пісок потім прикрито останками зерна й борошна. Знайшлась якась слушна приключка і Скавутишина провели крізь комору, щоб він зміг кинути оком на засіки. Так його вдалось піддурити і він надалі заявляв зовнішьому світові, що в Колгоспі Травин немає харчової скрути.
Проте під кінець січня стало очевидно, що треба буде роздобути звідкись певну кількість зерна. У ці дні Наполеон рідко появлявся прилюдно; він проводив увесь свій час у панському будинку, де біля кожних дверей вартували лихі собаки. Коли він тепер показувався, то завжди на врочистий спосіб, у почоті з шести собак, що його щільно оточували й гарчали, як хтось занадто наближався. Часто він не появлявся в неділю вранці, а тільки переказував розпорядки через якусь свиню, звичайно через Квікуна.
Одного недільного ранку Квікун заявив, що кури (вони якраз почали нестись) мусять здавати яйця. Наполеон прийняв через Сковутишина умову на чотириста яєць у тиждень. Заплата за них повинна була дати досить грошевих засобів для купівлі зерна й борошна, щоб утримати колгосп в дії поки не прийде літо, а з ним поліпшення умовин.
Квочки, почувши це, піднесли жахливий крик, їх уже давніше попереджували, що ця жертва може бути необхідна, . але вони не вірили, що таке може статися. Вони якраз лагодились навесну висиджувати курчат і тому протестували, кажучи, що забирати яйця зараз це душогубство. Уперше від часу прогнання Джонса почалося щось схоже на бунт.Під проводом трьох молодих чорних курчат, міноркської породи, квочки рішуче намагалися протиставитись Наполеоновій волі. Ось у чому полягав їхній метод: вони злітали аж на крокви і там несли яйця, що падали на долівку й розбивались вщент. Наполеон діяв швидко й безоглядно. Наказав припинити видавання пайка курам і видав розпорядок: кожну тварину, що дасть хоч одно зернятко жита курці, жде смертна кара. Собаки пильнували за виконанням цих наказів. Кури видержали п’ять день, та врешті піддались і повернулися у гнізда. За цей час здохло дев’ять курок. Їхні тіла поховали в саду і заявили, що вони подохли від курячої холери. Скавутишин не дізнався про цілу справу. Яйця здавали вчасно: раз у тиждень приїздив фургон бакалійника і забирав їх.
Тимчасом Білан канув, мов камінь у воду. Ходили чутки, що він переховується на одному з сусідніх хуторів, не знати тільки чи в Лисичому Гаю чи в Дериполі. Наполеон був тепер з іншими фармерами у трохи ліпших відносинах, як давніше. На подвір’ї стояли стоси дров, складені ще перед десятьма роками, коли вирубували буковий гай. Дрова були сухі і Скавутишин порадив Наполеонові продати їх. п. Пількінгтон і п. Фридрих дуже хотіли їх купити. Наполеон вагався між одним та другим і не міг рішитись. Помітили таке: коли він був близький до заключення умови з Фридрихом, тоді заявляли, що Білан заховався у Лисичому Гаю, а коли він починав схилятися у бік Пількінгтона, тоді казали, що Білан находиться в Дериполі.
Ранньою весною виявилась раптом річ, що дуже всіх стурбувала. Білан ніччю, потайки, навідувався до колгоспу! Тварини були такі схвильовані, що майже зовсім не в силі були спати у стоянках. Розказували, що він закрадається кожної ночі під охороною темряви і чинить ріжні злочинства. Краде жито, перевертає діжки з молоком, б’є яйця, топче грядки, обгризає кору з овочевих дерев. Коли тільки щось не вдавалось, звичайно, пришивали вину Біланові. Коли розбилось вікно, чи засунулась канава, то можна було напевне сподіватись, що хтось скаже: це Білан прийшов ніччю й це вчинив, а коли загубився ключ від комори, увесь колгосп був переконаний, що Білан вкинув його у криницю. Як воно не цікаво, усі надалі вірили в це, навіть тоді, коли занапащений ключ найшовся під мішком борошна. Корови заявляли одностайно, що Білан закрадається у їхні стоянки й доїть їх підчас сну. Казали, що щурі, які цієї зими завдавали клопоту, також у союзі з Біланом. Наполеон наказав дріб’язкове слідство над діяльністю Білана. З почетом собак він вийшов на пильні оглядини будівель колгоспу; решта тварин йшла позаду на шанобливій віддалі. Що пару кроків Наполеон спинявся і обнюхував землю, чи не має де слідів Біланових ратиць; він твердив, що може розпізнати їхній запах. Він обнюхав кожен куток у клуні, в корівнику, в курниках, в городі і майже всюди знаходив Біланові сліди. Бін тикав рилом в землю, часто нюхав, глибоко втягаючи повітря; нарешті вигукнув страшним голосом: «Білан! Він тут був! Чую виразно його запах!» і при слові «Білан» усі собаки так гарчали і показували ікли, що аж холола кров у жилах.