Наполеон похвалив цю поему і наказав записати її на другому кінці стіни великої клуні, (на одному було Сім Заповідей). Над поемою Квікун намалював побіллю портрет Наполеона у профіль.
Тимчасом Наполеон вів за посередництвом Скавутишина складні переговори з Фридрихом та Пількінгтоном. Стоси дров усе ще стояли непродані. Фридрихові більше хотілось заволодіти ними, та він не давав задовільної ціни. В цей сам час, відновилися чутки, що Фридрих змовився з своїми наймитами, щоб напасти на Колгосп Тварин та знищити вітряк; такі заздрощі викликало в нього будування вітряка. Стало відомо, що Білан переховується у Дериполі. В середині літа тварин схвилювала вістка, що три курки виступили і призналися, як з Біланового надхнення ввійшли у змову вбити Наполеона. Над ними негайно виконано смертний присуд. Вжито нових заходів, щоб Наполеонові запевнити безпеку. Четверо собак пильнували його ліжка вночі, по одному на кожнім кінці, а одна молода свиня на ім’я Червоноокий мала завдання куштувати кожну його страву, заки він брався до їжі, щоб впевнитись чи до неї не підсипали отрути.
Приблизно саме в цей час об’явлено, що Наполеон домовився продати стоси дров Пількінгтонові. Він намірявся також скласти формальний договір про обмін деякими продуктами між Колгоспом Тварин та Лисичим Гаєм. Хоч переговори велись через Скавутишина, відносини між Наполеоном та Пількінгтоном були зараз майже дружні. Тварини не довіряли Пількінгтонові як людській істоті, але значно більше воліли його ніж Фридриха, якого боялись і ненавиділи. Разом з тим, як став наближатись кінець літа та день закінчення вітряка, чутка, що колгоспові загрожує зрадницький напад, ставали сильніші й сильніші. Розказували, що Фридрих замишляє виставити проти них двадцятеро людей, усіх озброєних рушницями і що він вже підкупив урядовців та поліцію, і якщо йому раз пощастить захопити купчу на Колгосп Тварин, вони дивитимуться крізь пальці на цілу справу. Ще більше, жахливі оповідання про жорстоке обходження Фридриха з своїми тваринами проникали з Дериполя. Він забатожив на смерть стару коняку, морив голодом корів, убив собаку, кинувши її у піч, забавлявся вечорами тим, що привязував півням до пазурів відламки жилеток і тоді силував їх боротись між собою. Тваринам кипіла у жилах кров з обурення, коли вони чули що діється з їхніми товаришами, нераз вони голосно домагалися дозволу, одностайно вирушивши, напасти на Хутір Дериполе, прогнати людей та визволити тварин. Але Квікун радив їм уникати невчасних вчинків і довіряти стратегії Товариша Наполеона.
Одначе огірчення проти Фридриха тривало далі. Одного недільного ранку Наполеон появився в клуні і пояснив, що він ніколи ні на хвилину не думав про можливість продати стоси дров Фридрихові; він вважав, що мати діло з такими шахраями — нижче його гідности. Голубам, що їх все ще висилали поширювати вістки про Бунт, заборонили сідати в Лисичому Гаю; крім цього їм наказали покинути дотеперішнє гасло «Смерть Людству» і замінити його на »Смерть Фридрихові». Пізнім літом виплило ще одно Біланове крутійство. Пшениця заросла бур’яном; виявилось, що колись підчас своїх нічних відвідин Білан досипав бур’янового насіння дозаготовленого для сівби зерна. Гусак, що був полигачем у цій змові, визнав свою вину перед Квікуном і негайно покінчив самогубством, проковтнувши дев’ять ягід пасльону. Крім цього тварини дізнались, що Білан ніколи, — як дехто між ними досі вірив — не одержував ордену «Герой Тварин Першої Кляси». Це була тільки байка, що її сам Білан поширив незабаром після Бою під Корівником. Його не тільки не відзначили: навпаки, йому зробили суворе завваження за боягузство у бою. І знов частина тварин вислухала це з деяким збентеженням; та Квікунові незабаром вдалося переконати їх, що вони помиляються у своїх спогадах.
Восени велетенським, виснажним зусиллям (бо треба було водночас і обжатися) вітряк закінчено. Залишалося ще вставити машини. Скавутишин вів переговори про купівлю; але сама будова була вже готова. У невтомній борні з усілякими перепонами, не зважаючи на брак досвіду, на примітивне приладдя, на непривітну долю і на зраду, — працю закінчено своєчасно, в передбачений день! Тварини, вимучені та щасливі, раз-у-раз обходили свій архитвір; він їхнім очам здавався ще кращим як за першого разу. Більше того, стіни були тепер удвоє товстіші. Ніщо, хіба що розривні засоби, не могло їх на цей раз зруйнувати! А коли вони думали про те, як доводилось працювати і скільки разів вони перемагали зневір’я; коли думали про цю незмірену ріжницю, що наступить у їхньому житті, як крила обертатимуться, а динами будуть діяти — коли вони думали про все те, втома покидала їх і вони, вигукуючи переможно, підстрибували довкола вітряка. Сам Наполеон, у супроводі собак і півня, прийшов оглянути завершений твір. Він особисто привітав тварин з нагоди їхнього досягнення і повідомив, що вітряк називатиметься Вітряком ім. Наполеона.
За два дні тварин скликано на надзвичайні збори у клуні. Вони оніміли від несподіванки, коли дізналися, що Наполеон продав стоси дров Фридрихові. На другий день мали приїхати Фридрихові вози й почати вивозити дрова. За ввесь час своєї удаваної дружби з Пількінгтоном, Наполеон був направду у таємній догоді з Фридрихом.
Усі зносини з Лисичим Гаєм перервано. Пількінгтонові переслано образливі листи. Голубам наказано оминати Дерипільський Хутір і змінити гасло «Смерть Фридрихові» на «Смерть Пількінгтонові». Водночас Наполеон запевнив тварин, що вістки про напад, що буцімто загрожував Колгоспові Тварин зовсім безпідставні і що оповідання про Фридрихову жорстокість до своїх тварин у великій мірі переборщені. Усі ці чутки походили мабуть від Білана та його агентів. Тепер виявилось, що Білан таки не переховувався на Дерипільському Хуторі; поправді він ніколи в житті там не бував; він проживає, як розказують, серед великих розкошів у Лисичому Гаю і в дійсності був за останні роки на утриманні Пількінгтона.
Свині не тямились з захоплення Наполеоновою хитрістю. Вдаючи дружбу з Пількінгтоном, він примусив Фридриха піднести ціну на дванадцять фунтів. Але висока якість Наполеонового розуму, казав Квікун, виявляється в тому, що він по суті не довіряє нікому, навіть Фридрихові. Фридрих хотів заплатити за дрова чимось таким, що називають чеком; здається, що це клаптик паперу, де записана обіцянка заплати. Та якомусь Фридрихові не обдурити Наполеона. Він зажадав заплати правдивими п’ятифунтовими банкнотами, що їх треба було передати ще до вивозу дров. Фридрих уже розрахувався. Заплаченої ним суми якраз стане на купівлю машин для вітряка.
Тимчасом дрова з великим поспіхом вивезено. Коли вони вже зникли, відбулися другі надзвичайні збори тварин для оглядин Фридрихових банкнотів. Наполеон, прикрашений обидвома орденами, спочивав на застеленім соломою помості, гроші лежали збоку, дбайливо складені у громадку на полумиску з порцеляни, принесенім з панської кухні. Тварини, проходили гужем і кожна по черзі вип’ялювала очі на скарбі Гнідко підсунув морду, щоб понюхати банкноти, і тендітні білі клаптики заворушилися й зашаруділи від його віддиху.
За три дні знялась жахлива буча. Стежкою, що вела під гору, з смертельно блідим обличчям, пригнався на вельосипеді Скавутишин. На подвір’ї він кинув його на землю іметнувся просто у панський будинок. Через хвилину здушений, оскаженілий вигук почувся з Наполеонових покоїв. Вістка про те, що сталось розповсюдилась колгоспом немов степовий пожар. Банкноти були фальшиві! Дрова дістались Фридрихові даремно!