Нарешті, відчуваючи, що це якось замінить неслухняні слова, вона заспівала «Тварини Англії». Всі довкола підхопили гімн і проспівали його тричі від початку до кінця. Вкрай мелодійно, але повільно й скорботно, як ще ніколи досі не співали.
Щойно вони закінчили співати втретє, як у супроводі двох псів нагодився Пищик. Увесь його вигляд свідчив, що він має повідомити щось вкрай важливе. Він оголосив, що спеціальним указом товариша Наполеона скасовується гімн «Тварини Англії». Відтепер його заборонено співати.
Тварин це приголомшило.
— Але чому? — запитала Мюріел.
— Товаришко, у цьому відпала потреба, — холодно кинув Пищик. — «Тварини Англії» була піснею Повстання, а Повстання успішно завершено. Останній його акт — страта зрадників сьогодні пополудні. Знищені як зовнішні, так і внутрішні вороги. У «Тваринах Англії» ми виражали прагнення кращого суспільства. Але таке суспільство вже побудоване. Тож і не дивно, що цей гімн втратив будь-який сенс.
Попри неабиякий переляк, деякі тварини, певно, й запротестували б, та вівці якраз забекали своє «Чотири ноги добре, дві ноги — погано», це тривало кілька хвилин і в цей час годі було щось казати.
Отож «Тварин Англії» більше не виконували. Натомість поет Мінімус склав іншу пісню, яка починалася словами:
Тепер саме її співали щонеділі вранці після підняття прапора. Проте, на думку тварин, вона не йшла в жодне порівняння із «Тваринами Англії» — ні словами, ні мелодією.
Розділ VIII
За кілька днів, коли трохи влігся викликаний стратами жах, дехто пригадав, чи, як йому здалося, що пригадав, ніби Шоста Настанова проголошувала: «Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину». І хоч ніхто не виявляв бажання згадувати про неї при свинях чи собаках, ніяк не зникало відчуття, що скоєні вбивства їй суперечать. Конюшинна попрохала Бенджаміна прочитати їй Шосту Настанову, і коли той звично відповів, що не бажає встрявати у такі справи, вона привела Мюріел, і та прочитала їй Настанову. А в ній мовилося: «Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину без причини». Чомусь усім якось випали із пам’яті останні два слова. Тепер вони впевнилися, що заповіді не порушено, бо, звісно ж, зрадників, які змовилися зі Сніжком, було за що вбивати.
Увесь той рік тварини працювали навіть ревніше, ніж доти. Перебудувати вітряк з удвічі товщими стінами і запустити його у призначений день, та ще й займаючись щоденними справами Колгоспу — все це вимагало велетенських зусиль. Іноді тваринам здавалося, що вони і працюють довше, і харчуються анітрохи не краще, ніж за Джонса. Недільними ранками Пищик з довгої смужки паперу, затиснутої у ратиці, зачитував їм цифри, доводячи, що виробництво продукції в кожному конкретному випадку збільшилося на 200, 300, а то й 500 відсотків. Тварини ж не бачили причини не вірити йому, тим паче що вони не могли виразно пригадати умови, які були до Повстання. Та все ж траплялися дні, коли вони відчували, що краще б замість тих цифр було більше їжі.
Тепер усі накази ішли через Пищика або якусь іншу свиню. Сам Наполеон з’являвся не частіше, ніж раз на два тижні. Коли ж він таки з’являвся, то не лише з почтом псів, а й з чорним півнем: той виступав попереду і був ніби сурмачем, голосно кукурікаючи перед промовою Наполеона. Подейкували, що навіть у будинку Наполеон займав окремі покої. Він і харчувався осібно, а двоє псів не відходили від нього. Він завжди їв з розкішного обіднього сервізу «Королівське дербі», що стояв у скляному серванті у вітальні. Оголосили також, що тепер на кожен день народження Наполеона салютуватимуть із рушниці, так само як і на інші два свята.
Тепер Наполеона називали не просто «Наполеон», а офіційно: «Наш вождь, товариш Наполеон». Свині ще й полюбляли придумувати всілякі епітети, як то «Батько усіх тварин», «Гроза людства», «Оборонець вівчарні», «Друг каченят» і таке інше. Коли Пищик розводився про Наполеонову мудрість, чулість його серця, про його незмірну любов до тварин, насамперед до тих нещасних, що й надалі жили у злиднях та рабстві по інших фермах, його щоками котилися сльози. Стало вже звичним кожен успіх і кожну усмішку долі приписувати особисто Наполеонові. Не раз чули, як одна курка казала іншій: «Під проводом нашого вождя, товариша Наполеона, я за шість днів знесла п’ять яєць» — чи як дві корови, з насолодою п’ючи воду з басейна, вигукували: «Яка смачнюща ця вода! А все завдяки мудрому керівництву товариша Наполеона!» Загальні почуття мешканців ферми знайшли вдале вираження у вірші «Товариш Наполеон», що його склав Мінімус. Він провіщав:
Наполеон схвалив вірша і звелів викарбувати його на великому хліві, на протилежній від Семи Настанов стіні. Вірша увінчував портрет Наполеона, який Пищик виконав білою фарбою.
Тим часом за допомогою Вімпера Наполеон провадив виснажливі перемовини з Фредеріком і Пілкінґтоном. Штабелі деревини все ще лежали на місці. Містер Фредерік дуже хотів отримати деревину, проте його ніяк не влаштовувала ціна. І знову прокотилася чутка, ніби Фредерік і його люди виношують задум напасти на «Колгосп тварин» і розвалити вітряк, який викликав у нього чорну заздрість. Казали, що Сніжок ще переховується на фермі «Лужок». У середині літа тварини знову занепокоїлися: три курки зізналися, що Сніжок їх підбурив вчинити змову з наміром убити Наполеона. Курей негайно стратили і вжили миттєвих заходів, щоб убезпечити Наполеона. Вночі біля його ліжка чатувало четверо псів по одному з кожного боку. А перш ніж подавати йому страви, їх мала куштувати молода свинка Рожевичка. Щоб, чого доброго, йому не підсипали отрути.
Приблизно тоді ж оголосили, що Наполеон спродає деревину Пілкінґтонові, також він збирався укласти й довготривалу угоду про взаємообмін деякими продуктами між Колгоспом і «Лисячим Гаєм». Стосунки між Наполеоном і містером Пілкінґтоном, хоч і підтримувані через Вімпера, складалися майже дружні. Тварини не довіряли Пілкінґтону, оскільки той був людиною, але все ж ставилися до нього краще, аніж до Фредеріка, якого боялися і ненавиділи. З наближенням осені і відбудовою вітряка посилилися чутки про неминучий напад. Казали, що Фредерік збирається напасти, що вже підібрав два десятки людей з рушницями, що він уже підкупив суддів та поліцію, аби ті не запитували зайвого, в разі якщо він захопить собі їхній Колгосп. Ба навіть більше: з ферми «Лужок» докочувалися моторошні розповіді про те, як Фредерік мордує своїх тварин. Він до смерті зашмагав старого коня, морив голодом корів, вкинув у піч собаку, а вечорами розважався півнячими боями, поприв’язувавши їм до лап гострі леза. У тварин кров холола у жилах, коли вони слухали, як потерпають їхні побратими. Іноді вони не витримували і вимагали рознести дощенту знавіснілий «Лужок», прогнати людей і звільнити нещасних тварин. Але Пищик радив утриматися від необдуманих дій і покластися на мудрість товариша Наполеона.