крейсера і забезпечте їм належну турботу. Потім він повернувся до Карпентера.
- Уряд Великого Марса висловлює вам вдячність за надану послугу - порятунок двох
його майбутніх безцінних громадян. Я дякую вам від його імені. А зараз, містере Карпентер,
прощавайте. Гаутор відвернувся. Марсі і Скіп кинулися до нього.
- Ви не можете його тут залишити! - закричала Марсі.- Він загине! Гаутор дав знак
двом марсіанам, до яких тільки що звертався. Вони стрибнули вперед, схопили дітей і
понесли їх до корабля-хмарочоса. - Почекайте, - втрутився Карпентер, трохи спантеличений
новим поворотом подій, але ще не втративший надії.-Я не благаю про порятунок мого життя,
але якщо ви приймете мене в своє суспільство, я можу принести вам деяку користь. Я можу,
наприклад, навчити вас подорожувати в часі. Можу...
- Містере Карпентер, якби ми хотіли подорожувати в часі, ми вже б і самі цьому
навчилися. Подорож в часі - заняття для дурнів. Минуле вже трапилося, і змінити його не
можна. Так чи варто намагатися? Що ж до майбутнього - потрібно бути ідіотом, щоб
прагнути дізнатися, що буде завтра.
- Ну гаразд, - сказав Карпентер, - тоді я не винаходитиму подорож в часі, триматиму
язика за зубами, житиму тихо-спокійно і стану зразковим громадянином. - Не станете,
17
містере Карпентер, і ви самі це чудово розумієте. Для цього вас потрібно
десентименталізувати. А по виразу вашого обличчя я можу сказати, що ви ніколи
добровільно на це не погодитеся. Ви швидше залишитеся тут, у вашому доісторичному
минулому, і тут загинете. - Раз вже на те пішло, мабуть, я так і зроблю, - відповів Карпентер.-
Навіть тиранозавр порівняно з вами - просто філантроп, а вже решта всіх динозаврів, і
ящуротазові, і птахотазові, не в приклад людяніше. Але, мені здається, є одна проста річ, яку
ви могли б для мене зробити без особливого збитку для свого десентименталізованого
душевного спокою. Ви могли б дати мені якусь зброю замість тої, що знищив Холмер.
Гаутор похитав головою. - Якраз цього я і не можу зробити, містере Карпентер, тому
що зброя легко може бути виявлена разом з вашими рештками, і відповідно я буду
відповідальним за анахронізм. Один такий анахронізм вже частково на моїй совісті - труп
Холмера, який ми не можемо витягти. Я не хочу ризикувати і брати на себе нову
відповідальність. Як ви думаєте, чому я знищив корабель викрадачів?
- Містере Карпентер!- крикнув Скіп з трапа, по якому його з сестрою тягли двоє
марсіан. - Можливо, Сем не зовсім перегорів? Можливо, у нього ще вистачить сил хоча б
надіслати назад банку зайчатини? - Боюся, що ні, Скіпе, - крикнув у відповідь Карпентер.-
Але нічого страшного, хлоп'ята. Не турбуйтеся за мене - я переб'юся. Тварини завжди мене
любили, адже ящури - теж тварини. Можливо, і вони мене полюблять?
- Прощавайте, містере Карпентер, - прокричала Марсі, - мені жахливо шкода, що все
так вийшло. Чому ви не взяли нас з собою у ваш 79.062.156 рік? Ми весь час цього хотіли,
тільки боялися сказати.
- Так, треба було мені так зробити, крихітко, треба б... У очах у нього все раптом
розпливлося, і він відвернувся. Коли ж він знову поглянув в ту сторону, двоє марсіан
відводили Марсі і Скіпа в шлюзову камеру. Він помахав рукою. - Прощайте, хлоп'ята!-
крикнув він.- Я ніколи вас не забуду! Марсі зробила останню відчайдушну спробу вирватися.
Ще небагато - і це б їй вдалося. У її очах, схожих на осінні айстри, уранішньою росою
блищали сльози. - Я люблю вас, містере Карпентер!- встигла вона прокричати перед тим, як
зникла в кораблі.- Я любитиму вас все життя! Двома спритними рухами Гаутор вирвав
сережки з вух Карпентера, потім разом з рештою марсіан піднявся по трапу і увійшов до
корабля.
"Ось тобі і Підмога", - подумав Карпентер. Парадний під'їзд закрився. Хмарочос
здригнувся, велично піднявся в повітря і якийсь час висів над Землею. Нарешті, відкинувши
сліпучий потік світла, він спрямувався в небо, злетів до зеніту і перетворився на зірочку. Це
не була падаюча зірка і все-таки Карпентер загадав бажання. - Бажаю вам обом щастя, -
сказав він.- І бажаю, щоб вони не змогли відняти у вас серце, тому що дуже вже хороші у вас
серця. Зірочка зблякнула, замерехтіла і зникла. Він залишився один на обширній рівнині.
Земля здригнулася. Повернувшись, він побачив, що справа, поряд з трьома пальмами,
рухається щось велике і темне. Через мить він роздивився гігантську голову і масивний,