З цими словами вона плеснула в долоні, й кімнату залило яскраве електричне світло. Кристина побачила, що дівчинка навіть ще гарніша, ніж їй здалося спочатку. Її шовковисте темно-каштанове волосся створювало надзвичайно приємний контраст із блідим личком, що мало бездоганно правильні, ніби виточені різцем талановитого сульптора риси, а вкрите тонким простирадлом тіло, попри властиву такому юному віку щуплявість, вражало ідеальністю своїх пропорцій. Це була досконала, незалежна від віянь моди краса, яка в усі часи спонукала чоловіків всіх націй та рас на різні шаленства. Саме така краса примусила невгамовного Париса приректи на загибель рідну Трою, а Генріха IV на схилі віку втягти своє королівство у війну…
— Хто це? — чомусь пошепки запитала Кристина, зачаровано дивлячись на дівчинку.
— Не знаю, — відповіла Сандра. — І ніхто з нас не знає. Ми називаємо її сплячою красунею або просто гостею. Одинадцять днів тому П’єтро знайшов її в саду — вона лежала під деревом і міцно спала. Отак і досі спить. Лючія, наш медичний авторитет, каже, що це класичний випадок летарґії. Вона намагалася повернути її до тями, але все марно. Це вреднюче дівчисько ніяк не хоче прокидатися.
— І що ви про це думаєте.
Сандра невизначено знизала плечима.
— Навіть не знаємо, що й думати. Жодних документів при ній не знайшлося, вона була вдягнена в звичне для тутешніх підлітків вбрання — динсові штани, сорочку та кросівки, без будь-яких нашивок з ініціалами. Ми регулярно переглядаємо випуски кримінальних новин, читаємо оголошення про зниклих безвісти — але нікого схожого на нашу сплячу красуню там немає.
— Вона чаклунка, — сказала Кристина, ледь-ледь роздивившись ауру дівчинки, яка в умовах Основи була помітна лише в безпосередній близькості. — Має типовий проміжний дар.
— Так, знаю. І це ще більше нас спантеличує. Вона цілком може бути з Основи і не знати про свій хист до чарів, але з таким самим успіхом могла прибути з Граней — і тоді наші справи кепські.
Кристина ще пильніше придивилася до дівчинки. Її чаклунська сила перебувала в прихованому, латентному стані, однак це ще нічого не означало. Сила могла просто спати, як спала й сама дівчинка.
— А чи не надто небезпечно тримати її тут, поблизу твого сина?
— Так, небезпечно. Але що нам залишалося робити? Не могли ж ми вбити її й викинути в море. П’єтро й Рахім провели перевірку на предмет одержимості — з нею все гаразд. А щоб вона була повноцінною чорною відьмою… ні, для цього надто юна. До того ж незаймана — а обряд Чорного Причастя, як відомо, супроводжується втратою невинності. Попервах ми мали намір переправити її в якийсь інший кінець Землі й залишити там біля однієї з лікарень, де про неї подбають. Але потім відмовилися від цієї ідеї: прокинувшись, дівчинка могла згадати, що знепритомніла в нашій садибі, а тоді почалися б усілякі розслідування, неприємні розмови з поліцією. А нам це геть ні до чого.
— Та все одно, краще її тримати в іншому місці, якнайдалі від тебе та Маріо.
— З цим ніхто не сперечається. Проте зараз на всій Основі лише п’ятеро осіб посвячені в мою таємницю, і всі вони мешкають зі мною. Ми вирішили, що розділятися ще ризикованіше, ніж залишаи дівчинку тут. Незабаром сюди прибуде ще семоро втаємничених, і хтось із них подбає про нашу гостю. А поки ми мусимо тримати її біля себе і стежити, щоб вона, опритомнівши, не втекла.
Сандра поправила на дівчинці простирадло й ніжно погладила її по голові. Ніби у відповідь на цей дотик, дівчинка ворухнулась, її вії здригнулись, вуста трохи розтислися, вона судомно вдихнула повітря, немов плавець після глибокого пірнання, і закашлялася.
— Вона отямлюється! — напружено вигукнула Сандра. — Кристі, мерщій клич Фатиму та Ельвіру!
Кристина кинулася до дверей, визирнула в коридор і жестом покликала обох жінок, що стояли біля сходів і тихо між собою розмовляли. Коли вона повернулася до ліжка, дівчинка вже рівно дихала, а на її досі блідих щоках з’явився слабкий рум’янець. Схоже, летарґія перейшла в нормальний сон.
Через кілька секунд до спальні забігли схвильовані Ельвіра й Фатима. Не озираючись на них, Сандра сказала:
— Спляча красуня прокидається. Сповістіть П’єтро та Рахіма. А Лючія нехай бере Маріо і негайно йде до нашої хатини на Гранях. Так, для підстраховки.
— Ви теж маєте піти, пані, — промовила Ельвіра, взявши її за руку. — Зараз я відкрию Завісу.
— І не подумаю, — вперто хитнула головою Сандра. — Поки явної загрози немає. А мені не терпиться дізнатися, хто наша гостя і чому до нас прийшла. Навіть якщо вона ворог, ви легко з нею впораєтеся.