— Тоді хоч відійдіть від неї. — Жінка безцеремонно відтіснила Сандру від ліжка і прикрила її собою.
Незабаром до кімнати ввійшов Рахім — високий смаглявий чоловік років п’ятдесяти. Він повідомив, що Лючія з дитиною вже залишили Основу в супроводі П’єтро та отця Едвіна, коротко поганив Сандру за впертість і наказав Фатимі про всяк випадок тримати відкритою Завісу.
Тим часом дівчинка опритомніла. Вона засовалась у ліжку, тихо схлипнула і трохи підняла повіки, мружачись від яскравого світла. Кристина помітила, що Рахім наготував до удару потужні руйнівні чари, спроможні за мить обернути ліжко з дівчинкою на порох. Ельвіра тримала перед собою силовий щит, цілком затуляючи ним Сандру, а Фатима стояла біля щойно відкритої Завіси, готова будь-якої миті схопити свою підопічну й силоміць затягти її на Грані.
Проте дівчинка не виказувала жодних ворожих намірів. Радше навпаки — затуманений погляд її сірих очей промінився страхом і благанням. Вона підняла тремтливі руки, затуливши в безсилому жесті обличчя, і щось жалібно проказала незнайомою Кристині мовою.
— Ану, ану! — Сандра рішуче відсунула вбік Ельвіру, підступила до ліжка і звернулася до дівчинки тією самою (так, принаймні, здалося Кристині) мовою.
Дівчинка прибрала від обличчя руки й відповіла вже не таким наляканим тоном. Сандра зосереджено насупилася, вслухаючись у слова співрозмовниці, відтак сказала грецькою:
— Це мова слов’янської групи. Я погано розумію, що вона каже, але, здається, вважає нас слугами диявола.
— Спитайте, хто вона така, — порадив Рахім.
Сандра повільно й виразно промовила кілька слів. Дівчинка спантеличено моргнула й перепитала. Сандра повторила ще повільніше. На вродливому обличчі дівчинки промайнула усмішка, і вона щось промовила — уже геть без страху.
Сандра подивилася на Рахіма.
— Якщо не помиляюсь, вона сказала, що я розмовляю так само кумедно, як її старша братанка. Не знаю, що таке „братанка“. Можливо, це похідна від слова „брат“.
Здогадавшись, про що йдеться, дівчинка ствердно кивнула:
— Моя старша братанка. Інна. Жонка Володиславова.
Сагндра приголомшено втупилась у неї.
— Інна?! Дружина Владислава?!… Вона знає Інґу!
— Хто тут мене знає? — зненацька пролунав від дверей знайомий голос.
Кристина рвучко обернулася, задіявши охоронні чари, а вже наступної миті завмерла, роззявивши від подиву рота. Решта вчинили так само — тобто, повернулися до дверей, привели в дію захист і аж сторопіли, побачивши на порозі принцесу Інґу. Вона була в пом’ятому й пропиленому дорожному костюмі, її хвилясте біляве волосся було скуйовджене, обличчя виказувало втому, а у великих синіх очах мерехтіли вогники допитливості. На руках у неї сидів кіт Леопольд.
— Що тут сказати, гарно ви охороняєте Сандру, — промовила принцеса глузливо й докірливо. — А якби на моєму місці був ворог?
Дівчинка кволо підвелася на лікті, визирнула з-за Сандриної спини й радісно вигукнула:
— Інно! Леопольдику!
Кіт спритно зістрибнув на підлогу, за кілька стрибків перетнув кімнату й забрався на ліжко. Дівчинка міцно обняла його, зарилась обличчям у м’яку шерсть і щось ласкаво заговорила.
— О Боже! — прошепотіла принцеса Інґа. — Мені це мариться чи…
— Нічого не мариться, — повернувши до неї мордочку, оголосив Леопольд. — Це ж Цвітанка. Хіба не бачиш?
Розділ 19
Шестирукі волохаті вартові з кривими рогами на потворних головах розчахнули важкі стулки кованих залізом дверей. Величезна мантикора влетіла до просторої зали, здійнялася під високу склепінчасту стелю, відтак склала перепончасті крила і каменем упала на базальтову підлогу біля підніжжя трону, на якому гордовито сидів високий смаглявий чоловік у довгих багряних шатах.
— О, великий Володарю Потойбіччя! — прокаркала мантикора. — Я припадаю до твоїх ніг.
Веліал зміряв її довгим, пронизливим поглядом.
— Ну, Віші, — холодно мовив він, — вітаю тебе з блискучим провалом місії.
Віштванатан Сідх, утілений у люте чудовисько — мантикору, покірно схилив усіяну шипами голову.
— Я винен, мій пане. Я заслуговую на найсуворішу кару. Я…
— Це мені вирішувати, на що ти заслуговуєш, — урвав його Веліал. — А ти маєш смиренно прийняти будь-який мій вирок. На тебе ще чекає покарання за твою дурну самовпевненість, через яку ти зазнав невдачі лише за крок до успіху. Встановивши місцеперебування дівчини, ти мусив негайно доповісти мені й чекати на подальші розпорядження. Я не віддавав тобі наказу наближатися до неї.