Москва здійснювала етноцид, нахабно запевняючи приречених у любові, «слов’янській єдності» та «інтернаціональній солідарності».
Чи зробимо ми, українці, належні висновки з нашої історії, чи збагнемо нарешті ганебну роль Росії в нашій долі? Чи далі, як дурні діти, будемо тішитися московською «протекцією» і «ласкою»?..
Додаток № 1. Короткі біографії
1. Неповний список вищого військового керівництва Холодного Яру в 1917–1922 роках
БОНДАРУК (Бондарчук) Микола Іванович (? —?). Військовий діяч; Головний отаман Холодного Яру.
Прибув на Холодноярщину, оголосивши себе представником уряду УНР. У січні 1921 р. в с. Цвітній на з’їзді отаманів Чигиринщини був «визнаний представником УНР», а також «старшим» повстанського руху Чигиринського повіту. Об’єднав під своїм керівництвом усі партизанські загони Холодного Яру, сформував нову структуру: начальником штабу і відділу піхоти став Максим Терещенко, командиром 1-го Холодноярського кінного полку — Ларіон Загородній, командиром 2-го Холодноярського кінного полку — Пилип Хмара. Поранений у бою з 222-м червоним полком, розбитий у бою з Латиською дивізією неподалік Черкас. Категоричний противник «амністії». Зміщений на «районному з’їзді» отаманів, старшин та інтелігенції у Цвітнянському лісі на вимогу отаманів Герасима Орла-Нестеренка і Сергія Отаманенка, які повідомили, що «Бондарчук присланий з-за кордону як простий інформатор і на організацію права не мав».
За таємним наказом Бондарука вбито козака Петра Стасенка. Хотів Бондарук знищити і Пилипа Хмару — нібито через непослух. У травні 1921 р. під час сварки, що виникла після поразки під Черкасами, Бондарчук зарубав Максима Терещенка. Повстанці підозрювали, що Бондарчук — агент ЧК, але доказів проти нього не мали. У липні 1921 р. на останньому з’їзді отаманів Холодного Яру оголошений поза законом, після чого зник. Подальша доля невідома.
ДЕРКАЧ Іван Тимофійович (? Жаботинська вол. Черкаського пов. Київської губ., тепер Кам’янський р-н Черкаської обл. — після 4.8.1921). Військовий діяч; заступник командира полку гайдамаків Холодного Яру (поч. 1920), командир полку гайдамаків Холодного Яру (квітень 1920), командир холодноярської бригади (вересень 1920), член Окружного повстанського комітету (8.9.1920, м. Чигирин), отаман 1-го куреня Холодного Яру (березень 1921).
«Старшина військового часу, син селянина з-під м. Жаботина». 4 серпня 1921 р. піддався на більшовицьку «амністію». Подальша доля невідома.
НЕЗБІЄНКО (? —?). Військовий діяч. У травні — червні 1919 р. — «батько-отаман Холодного Яру». За переконаннями соціаліст. Прихильник гасла «За радянську владу без комуністів». Подальша доля невідома.
ПЕТРЕНКО Іван (? с. Пруси Черкаського пов. Київської губ., тепер с. Михайлівка Кам’янського р-ну Черкаської обл. — після 4.8.1921). Військовий і громадський діяч; отаман Першого (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру (1920), отаман Холодноярської бригади (1920), голова Холодноярського окружного штабу (1921), Головний отаман Холодного Яру (1921); військове звання — старшина Армії УНР.
Піддався на «амністію» (вдруге) 4 серпня 1921 року. Подальша доля невідома.
ТЕРЕЩЕНКО Максим (? с. Суботів Чигиринського пов. Київської губ. — травень 1921, ліс Чута). Військовий діяч; повстанський отаман, командир гарматної батареї Степової дивізії (1920), заступник отамана Чорноліського полку, начальник штабу та кулеметної команди об’єднаного повстанського загону (грудень 1920), начальник Холодноярського повстанського штабу (січень 1921); військове звання — штабс-капітан російської армії.
Отаман Холодного Яру і Чорного лісу. Співпрацював з Пилипом Хмарою, Костем Блакитним, Сергієм Клепачем і Барановим. Діяв переважно у районі Чорного лісу (с. Цвітна). У грудні 1920 р. під час невдалої спроби холодноярців пробитися за р. Збруч (на «польський бік») керував штабом об’єднаного повстанського загону. Вбитий Миколою Бондаруком.
ЧУЧУПАК Семен Юхимович (? с. Мельники Чигиринського пов. Київської губ. — після 4.8.1921). Військовий і громадський діяч, вчитель; член Холодноярського повстанкому (вересень 1920), заступник голови Холодноярського окружного штабу (1921).
Двоюрідний брат Василя, Петра та Олекси Чучупаків. Військове звання — прапорщик (?). Піддався на «амністію» 4 серпня 1921 року. Подальша доля невідома.
ОТАМАНЕНКО Сергій (? —?). Військовий і громадський діяч; член Холодноярського повстанкому (1920, 1921), член Право-лівобережного окружного повстанського комітету (липень 1921), начальник штабу військ Холодноярської округи (липень 1921).
Збирався піддатися на «амністію». Подальша доля невідома.
Підготував Роман Коваль
_____________________________________
Біографії інших керівників Холодного Яру читайте у розділах «Брати Чучупаки», «Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров», «Кость Блакитний, Головний отаман Холодного Яру», «Іван Лютий-Лютенко, звенигородський отаман», «Чорний Ворон з-під Лебедина», «Ларіон Загородній, отаман Чорного лісу і Холодного Яру», «Головний отаман Холодного Яру Герасим Орел-Нестеренко».
2. Короткі біографії засуджених у справі холодноярських отаманів
ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ Олексій Трохимович (17.3.1899, с. Єлисаветградка Єлисаветградського пов. Херсонської губ. — 9.2.1923, м. Київ). Козак Чорноліського полку Пилипа Хмари і загону Мефодія Голика-Залізняка.
Мама — робітниця, про батька на допиті не згадував. Мав брата і сестру 16 років. Безпартійний. Хлібороб. З 1915 р. служив в економії.
Учасник повстання 1920 року. «Брав участь в багатьох сутичках з червоними». Партизанив три роки, зокрема в лісі Нерубай. У кримінальній справі Олексія називають «казаком банди Залізняка».
На питання «Чому ви взяли участь у повстанні проти соввлади в 1920 році?» відповів: «Повстання було загальне, поголовне, тому я брав у ньому участь».
Арештований в Звенигородці 29 вересня 1922 року. При арешті відібрано наган № 2610, російський карабін, бомбу («лимонку»), козацьку шашку, годинник, шкіряний гаманець. 2 лютого 1923 р. Надзвичайною сесією Київського губернського трибуналу засуджений до розстрілу. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці. У списку загиблих значиться під № 26.
ЗДОБУДЬ-ВОЛЯ (БЛОХА) Кость Якович (10.1.1875, ст. Кримська Таманського відділу Кубанського козацького війська — 9.2.1923, м. Київ). Військовий діяч, вчитель; командир батальйону піхоти 25-го стрілецького полку російської армії, організатор і командир 2-го полку 1-ї Синьої дивізії (1918), командир бригади УГА (1920), організатор антиросійського підпілля на Півдні України (1921–1922), начальник штабу отамана Чорного Ворона (Платона Черненка, 1922); військове звання — полковник Армії Української Держави.
Народився в козацькій родині. Закінчив Ярославську гімназію та Чугуївське юнкерське училище. Учасник Першої світової війни. В 1914–1918 роках перебував у німецькому полоні у таборі Зальцведель. Організатор українського руху в таборах для військовополонених. За переконаннями — гетьманець. Арештований 17 серпня 1922 р. у м. Києві. Обвинувачувався «в бандитизмі і організації збройного повстання проти совєтської влади». 2 лютого 1923 р. Надзвичайною сесією Київського губернського трибуналу засуджений до розстрілу. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці. У списку загиблих значиться під № 27.
ЛЯШЕНКО Іван Якович (1893? с. Піщаний Брід, тепер Кіровоградської обл. — 9.2.1923, м. Київ). Підпільник мережі отамана Чорного Ворона (Платона Черненка), агроном.
Народився в селянській родині. Безпартійний. Освіта середня. Арештований за звинуваченням у контрреволюційній діяльності і бандитизмі. «Громадянин Ляшенко, будучи агрономом, всю свою діяльність проводив в селі. Це йому, як українському шовіністу-петлюрівцю, давало можливість вести на селі серед селян контрреволюційну роботу» («Заключение по делу 446-7971»). В червні 1922 р. він познайомився з отаманом Чорним Вороном (Платоном Черненком). Отаман використовував його хату як штаб-квартиру. Співпрацював Ляшенко і з отаманами Лютим і Ґонтою, а також із полковником Здобудь-Волею. 2 лютого 1923 р. Надзвичайною сесією Київського губернського трибуналу засуджений до розстрілу. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці. У списку загиблих значиться під № 33.