Читать онлайн "Коли кулі співали" - Коваль Роман Миколайович - RuLit

— За нашу кров! За нашу честь! За кривди нашому народові!

Пролунали три постріли вгору. Це був сигнал до повстання».[191]

«За нетривалий період, — писали чекісти, — загін Степового виріс до 20000 осіб, мав дві гармати і кулемети… були також автомобілі, мотоцикли і велосипеди, які Степовий здобув, захопивши у Криворізькому повіті дві автоколони…»[192] Особливому відділу 6-ї армії і ОРТЧК Кременчуцького вузла було наказано терміново провести «суворе розслідування випадку з відправленням і пограбуванням ешелону (автомобілів, мотоциклів і нафти)», захопленого повстанцями 28 серпня на станції Лікарівка. Окупанти кинулися перевіряти залізничників у П’ятихатках, Знам’янці та інших станціях, розташованих неподалік від Катеринослава і Кременчука, небезпідставно підозрюючи їх у сприянні повстанцям.

Диверсіями на залізниці Блакитний перервав рух: багато потягів було пущено під укіс, чимало зупинено. Так, степовики захопили ешелон із сіллю, яку роздали місцевому населенню.

Незабаром до дивізії приєднався і загін Сергія Клепача. Чекісти у своїх звітах зазначали, що «лозунгом Степового была «Самостійна Украіна».[193]

Колискою Степової дивізії став район войовничих козацьких сіл — Верблюжки, Варварівки, Водяної і Петрової. Повстання, яке вибухнуло у Кривому Розі, стрімко розливалося Херсонським степом. Про це свідчать панічні інформаційні зведення Кременчуцької губернської ЧК. Подаю їх мовою оригіналу:

«…В районе Павлыш — Лекаревка оперируют банды около 1000 человек. По сводке штаба тыла от 28 августа — по дополнительным сведениям повстанческое движение и бандитизм охватывает весь уезд».[194]

«Александрийский уезд. 4-го сентября бандой до 2000 человек под предводительством Степового был произведен налет на Александрию… Бандитами разграблен вещевой склад 1-го запасного батальона, уведена идейная музыкальная команда, выпущены из тюрьмы 29 бандитов. В нашем отряде есть жертвы… Для дальнейшего обеспечения города требуется в срочном порядке вооруженный отряд».[195]

«Потери батальона не свыше 60 человек убитыми, ранеными и пропавшими без вести. Из карманов убитого командира повстанческого полка извлечен оперативный приказ о занятии города Александрии и знамя желто-блакитное… Есть полное основание ожидать вторичного наступления на город Александрию.

Банды организованы в дивизию, имеющую четыре полка. Разбросаны побатальонно по всему уезду. Определенно известно, что заняты села Звенигородка, Куколовка, Красная Каменка, Новостародуб. На подкрепление к Александрии прибыл из Кременчуга отряд в составе 32 вагонов».[196]

«…Александрийский район. Сводно-объединенный отряд под командой командира отряда особого назначения 6-й армии т. Юдицкого… вступил в бой с организованной бандой большой численности до 5000 человек в составе пехоты, кавалерии и артиллерии с орудием, пулеметами, большим запасом снарядов и патронов, в результате боя отряд тов. Юдицкого был разбит».[197]

У цьому бою повстанці Степового захопили дві гармати і декілька кулеметів. Чекіст-історик Борис Козельський писав, що «в районі діяльності Олександрійської (Степової. — Ред.) дивізії майже неможливо було провадити радянську роботу. Банди тут рубали й сікли на всі боки — вони зробили з деяких повітів кип’ячий казан».[198]

У бою багато що залежить від командира, від його особистих якостей. «Блакитний був надзвичайно популярний серед своїх Херсонців… — писав Федір Пестушко (Юрко Степовий). — З нього був не тільки добрий командир, але й хоробрий вояка. Блакитний завжди в критичні хвилини бою вмів вселяти в своїх підлеглих героїзм і відвагу. Одна його поява серед передових розстрілень магічно діяла на вояків. Херсонці вбачали в своєму отаманові-землякові справжнього командира, батька і товариша».[199]

Успішно воювати з ворогом допомагала й висока організація. З наказів отамана Блакитного видно, що Степова дивізія мала чітку структуру: Головний отаман, штаб, контррозвідка, політична прибудова — повстанський комітет, полки, батальйони, курені, сотні, комендантська сотня, підривна команда, кінний відділ, канцелярія, інспекторський відділ, комісія інженерного майна, збройний відділ, комендатура руху, дивізійний суд, дивізійний шпиталь, господарчі частини.[200]

Блакитний і голова повстанкома Наливайко ввели сувору відповідальність за окремі випадки бандитизму. Про це свідчить наказ № 2 Олександрійського повітового повстанкому від 26 вересня 1920 року. В ньому зазначалося: «…У повстанську армію влилися комуністичні провокатори, які з метою дискредитувати повстанців в очах населення ведуть погромну агітацію і провокують козаків на бандитизм, мародерство, незаконні реквізиції… За таких обставин армія існувати не може. Вона або буде розбита, або розійдеться, як юрба. Селянство чекає від нас чесної святої праці, а не бандитизму. Тому будь-які вияви бандитизму слід розглядати як провокаційну роботу комуністів, які треба викорінювати…»[201]

Ще 23 вересня при повстанкомі, у полках і сотнях було створено комісії по боротьбі з бандитизмом. Особу, яку зловили під час грабунку, комісії мали право рішуче карати, в тому числі й розстрілювати.[202]

Переможним маршем Степова дивізія підійшла до Холодного Яру.

24 вересня 1920 року пополудні Медведівку заполонили колони степовиків. «Штаб отамана Блакитного розмістився у вищій початковій школі. Отаман степовиків, що прибув до школи в супроводі старшин на конях, виглядав імпозантно. Середніх літ,[203] кремезний чоловік із військовою виправкою, одягнений у простеньке вбрання військового крою, але з «цивільного» темно-сірого матеріалу. Мав лише револьвер, далековид і планшет із мапою».[204]

Розташувавши дивізію в Медведівці, отамани зібралися на нараду, на якій Костя Блакитного було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць.

10 — 11 жовтня в районі Онуфріївського монастиря, що над Тясмином, відбувся семигодинний бій об’єднаних повстанських сил із частинами Красної армії. Закінчився він втечею червоних на Черкаси. Повстання розгоралося. В його полум’ї зникали окупанти та їхні помічники-запроданці. Від Городища до Олександрії і далі було суцільне повстанське море. Згідно з підрахунками чекістів станом на 11 жовтня 1920 року, в селах Чечеліївці та Олександрівці Олександрійського повіту «банды с каждым днем увеличиваются, количество бандитов доходит до 8000 чел. вместе со стариками и подростками. Вооружена банда частью куцаками, частью штыками и вилами. Имеет до 800 винтовок, три пулемета, бандой вырыты также окопы».[205]

«…Александрийский уезд. В ночь на 12 октября в местечко Мироновку ворвалась банда до 500 человек, находящийся там продотряд разбежался… В Глинске убиты начальник милиции и его помощник, численность бандитов — 600–700 человек».[206]

«Александрийский уезд… В Новопражcком районе, в деревне Верблюжка, по направлению станции Долинской появилась банда Штыля,[207] 600–700 чел., вооруженная куцепалами, винтовками… В село Мироновку в ночь на 12 октября вступила банда в 5000 человек…»[208]

Але тут зв’язковий приніс повідомлення, що будьонівці палять села, з яких походила значна частина степовиків. Довідавшись про це, повстанці замітингували. Вони вимагали від отамана вести рятувати рідних. Блакитний спершу не погоджувався, але під тиском ухвалив вертатися. Він прислав до повстанського штабу начальника контррозвідки Григорія Житкевича з повідомленням, що складає з себе обов’язки командира об’єднання і вирушає з дивізією на Херсонщину.

На нещастя, маршрут Степової дивізії перетнувся з маршрутом Кінної армії, яка з польського фронту переправлялася на південь України для боротьби з Врангелем. Біля Сентова ударний відділ Чорного Ворона (Миколи Скляра) вступив у нерівний бій з великою частиною Кінної армії. Не знаючи добре місцевості, Чорний Ворон не зміг вивести свого загону. В смертельному бою, рятуючи Степову дивізію, всі повстанці Миколи Скляра загинули разом з отаманом.