— Ну от і все гаразд, він уже не сердиться.
Я зупинився, обернувся й сказав:
— Якщо ще раз тебе вдарю, мені стане ще радісніше.
Обидва прислужники ступили мені назустріч, потім присіли переді мною — один справа, інший — зліва, і я всівся їм обом на плечі. Так ми повільно повернулися до нашого табору. Коли ми підійшли, з наметів повибігали люди. За легендою, коли перший правитель великої сніжної землі спустився з неба, його так само на плечах люди підняли прямо на трон[128]. Тож цілий натовп людей упав переді мною на коліна. Я ж зовсім нічого не знав про те, що першим володарем держави була людина, для якої плечі інших стали ношами. Тому побачивши такий щільний натовп на колінах, я подумав, що з'явилась якась більш поважна особа або мій батько, і обернувся назад, щоб подивитись. Однак там я побачив тільки великий жовто-брунатний шлях, що прямо перетинав смарагдову долину, а в кінці її, де небо з'єднується із землею, зупинилися кілька хмарок.
Вітер котив хвилю за хвилею па зеленому морю трави.
Розділ VII
27. Кохання й доля
Туси Ронггонг разом із своєю гарною донькою наздогнала нас на пасовищі.
Коли вони прибули, я саме спав і бачив дуже гамірний сон — галасували ті квіти, що буяли біля води. Один раз чи двічі я навіть майже прокидався і здалеку чув людський голос:
— Нехай поспить, адже бути паничем у родині сильного туси дуже важко.
У мене тоді невиразно майнула думка:
— А бути сильним туси ще важче.
Напевне, опівночі я знову прокинувся і почув назовні сильний шелест вітру, тож невиразно спитав:
— Здійнявся вітер?
— Ні, це тече вода.
— Вони казали, що якщо увечері почути шум води, то вдень буде ясна погода, — сказав я.
— Це дійсно так. Ти — розумний, — відповів мені не зовсім знайомий голос.
Тієї ночі я спав дуже гарно. Можливо, тому, коли я прокинувся вранці, я не хотів відразу відкривати очі. Адже зазвичай, щойно прокинувшись уранці, я губив себе — не знав, де я і який зараз час. Тож якби я прожогом відкрив очі, яскраве світло так ударило б мені в голову, що вона загула б, мов порожній чайник для чангу, який жодних звуків, крім «дзень-дзень», видавати не може. Я спочатку поворушився і одна по одній віднайшов кожну частину свого тіла, а потім обережно почав підступати до центру, до голови, щоб поставити свої запитання: де я? хто я?
— Хто я? — спитав я себе.
Другий панич родини Мерці, той панич, у якого проблеми з головою.
У цей момент поряд із моїм тілом з'явилася рука, від якої поширювався сильний аромат, і злегка торкнулася мене. Хтось запитав:
— Ти вже прокинувся, паничу?
— Я вже прокинувся, — мимоволі відповів я.
Тоді цей голос прокричав:
— Панич прокинувся!
Я відчув, що навколо мене з’явилися ще двоє-троє людей, від яких так само пахло, і хтось із них владним голосом сказав:
— Якщо ти прокинувся, тоді відкрий очі.
Зазвичай, коли я відкриваю очі, мені потрібно втупитися ними в якусь річ і певний час подивитися на неї. Тільки так я можу згадати, де я перебуваю. І тільки так я не розгублюся. У моєму житті буди один-два випадки, коли мене раптом хтось будив, і тоді я цілий день не знав, де я і яка тепер година. Цього разу так само — щойно я розплющив очі і ще не встиг згадати надзвичайно важливе для мене питання, щоб з’ясувати, в якому місці цього світу я перебуваю, як люди поряд розсміялися й почали говорити: «Усі кажуть, що панич родини Мерці — дурний, але він додумався сховатись у цьому місці й насолоджуватись розкошами нічим не обтяженого життя!»
Мені на плече лягла рука, поторсала мене, й голос сказав:
— Вставай, у мене є до тебе справа.
Не чекаючи, поки я підведусь, мене витягли з-під ковдри багато жіночих рук. У суцільній пелені жіночого сміху я одним поглядом побачив себе — голісінький бідолаха і дітородний орган гордо стирчить у промежині. До мене з галасом простягнулися багато жіночих рук і за мить одягли мене. З того моменту я вже не міг пригадати, де перебуваю. Проте обстановка в шатрі була мені знайомою. Однак на чільному місці, де я мав сидіти, сиділа тусиня. Декілька пар рук підтягнули мене до неї.
128
Перший г'єлпо — правитель, спустився з неба, і люди, що зустріли його, проголосили його володарем (ценпо), посадили на трон (ті) і понесли трон, поклавши на шиї (н’я), звідки й ім’я Н’ятіценпо. Н’ятіценпо мав відкрити двері до лха — богів і закрити двері у мертвих, тобто захистити світ живих від світу мертвих.