— Зачекайте трохи, пан уповноважений зараз читає вірші, — сказав він.
— Почекайте? Я у себе вдома маю чекати, щоб із кимось побачитись?
— Ну тоді повертайтесь до себе, а коли в уповноваженого буде час, я вас запрошу.
Туси повернувся до своєї кімнати й розбив підряд три келихи, а також виплеснув чай на служницю. Тупнувши ногою, він вигукнув: «Тільки погляньте, мені не вдалося прибрати цього типа!» З давніх-давен у замку туси Мерці люди прохали про зустріч із туси, а тепер цей чоловік, хоч і був нашим гостем і жив у розкішній кімнаті для гостей, наважився так нахабно поводитись! Тут не тільки в батька, але й у мене голова розпухла від злості. Я сміливо вийшов перед батькові очі, однак він розкричався, щоб йому знайшли сина, ніби я зовсім не був його сином.
Слуга повернувся, щоб доповісти, що панич саме грає роль у довгій і священній виставі на майдані, і якраз тепер перебуває на сцені. Батько закричав, що нехай грають у виставі монахи, чиє це діло, а він нехай повертається і вчиться бути туси. Ці слова прокотились поверхами замку й вийшли за її межі. Тим же шляхом із майдану прийшли інші слова — про те, що там зараз саме в розпалі боротьба між темними й світлими духами, а також про те, що всі люди на майдані — у сценічних костюмах і масках, тому важко визначити, хто саме з них — мій видатний брат.
— То зупиніть гру! — вигукнув туси Мерці.
Завжди слухняні до волі туси лами миттю висловили свою думку:
— Не можна! Гру неможливо зупинити, це буде всупереч волі духів!
— Духів?
— Гра — це творіння духів, це — історія і поезія, її не можна зупинити.
Так, нам часто доводили до відома, що священні вистави, історія, поезія й інші подібні речі — це привілей стану ченців. Він дає їм можливість відчути себе провідниками волі Неба. Тож туси Мерці нічого не залишалось, як вихлюпнути свій гнів на простих людей.
— Він думає, що вміти воювати достатньо, аби належно керувати державою? — прокричав він.
Зверніть увагу, що тут було сказане слово «держава». Однак це зовсім не означало того, що він дійсно вважає, нібито керує незалежною країною. Тут усе залежало виключно від мови. Адже слово «туси» — іноземне запозичення[43]. У нашій мові є значною мірою відповідне йому слово «г'єлпо»[44], яке було звертанням до володаря держави в давні часи. Тому туси Мерці не міг вжити слово «земля», а сказав «держава». Я бачив, яким бідолашним був батько в той момент. Я повиснув у нього на рукаві, що мало означати, звичайно ж, заклик до нього не лютувати занадто. Однак він дуже легко мене струсив, ще й вилаявся:
— Ти ж чому не йдеш співати? Може, думаєш навчитися керувати державою?
— А не можна не виставляти мого сина на посміховисько? — холодно посміхнулась мати.
Сказавши так, вона повела мене до уповноваженого Хуана. Батько ж кинув нам услід, що не вірить, ніби з нами там обійдуться краще, ніж із ним. Але зовсім скоро ми повернулись і сказали йому, що уповноважений Хуан хоче його бачити. Батько злякався, адже побачив у материних очах вогники злості. Потім туси Мерці струснув рукавами і пішов до уповноваженого. Двоє солдатів перед сходами віддали йому честь. Він гмикнув їм у відповідь, вважаючи, що відповів на вітання. У кімнаті Хуан Чумінь сидів в урочистій позі, трохи прикривши очі, ніби занурений у споглядання якоїсь невидимої речі.
Випереджаючи туси, щоб він не заговорив, слуга приклав вертикально пальця до губів: «Шшш…»
Туси постояв трохи, звісивши руки, однак вирішив, що така поза занадто скромна й шаноблива, тож обурено всівся на килим.
Перед уповноваженим був листок паперу і туси Мерці здалося, що той листок злегка тремтів від подиху уповноваженого. Той нарешті відкрив очі і, ніби в нього вселився світлий дух, схопив пензля та блискавично написав на папері рядок ієрогліфів. Волосся на його скронях змочив піт. Він відкинув пензля, важко зітхнув і сам відкинувся на підстилку з леопардової шкіри. Ще значно згодом уповноважений Хуан нарешті знесилено посміхнувся до туси й сказав:
— У мене немає срібла, щоб подарувати тобі, тож дарую тобі цей напис.
43
Слово «туси» — іноземне запозичення. Китайською мовою титулу «розпорядник земель» відповідає слово туси (
44
Титул першого тибетського царя небесного походження на ім’я Н’ятіценпо, який спустився у світ людей з неба чи по драбині, чи по мотузці, аби знищити зло, визначає слово г'єлпо (