І розгорнув на килимі той лист паперу, на якому ще не просохла туш, після чого продекламував:
Туси Мерці не розумівся на поезії, тим більше, що в цьому випадку вірш було написано мовою іншого народу, якої він не розумів. Однак він усе ж уклонився й подякував, а також відразу подумав про те, що цей напис потрібно повісити в цій же кімнаті, щоб усі наступні гості знали, що уряд, як і колишній імператор, підтримує родину Мерці. У кімнаті вже висіла дощечка з написом у чотири ієрогліфи, яку подарував нам особисто один із цинських імператорів. На ній було написано: «Виведем варварів на шлях цивілізації».
Зараз уповноважений Хуан сидів саме під тими великими ієрогліфами, що виблискували золотом на чорному тлі. Із курильниці поширювався сильний задушливий запах індійських ароматичних паличок.
Туси Мерці спитав:
— Як я можу віддячити уряду й вам особисто?
— Мені особисто від тебе нічого не потрібно, — відповів йому уповноважений Хуан, — а от уряд має до тебе невелике прохання.
Сказавши так, він наказав людині принести якусь торбинку. Слід відзначити, що уповноважений Хуан не тільки був худорлявим, але й мав довгі пальці на руках при коротких долонях. І от такою рукою він заліз у полотняну торбинку і витягнув звідти жменю сірих маленьких зернин. Батько не знав, що це за насіння. Тим часом уповноважений розтиснув кулак і насіння потекло, мов пісок, крізь його пальці назад у торбинку. Туси спитав, що то таке. Уповноважений Хуан спитав у свою чергу туси, чи достатньо вони збирають зерна на їжу з такої великої території. Коли мова зайшла про зерно, атмосфера відразу ж потеплішала. Батько сказав, що щороку в засіках залишається частина зерна й пріє.
— Я знаю, адже в твоєму замку скрізь стоїть цей запах.
Тут я зрозумів, що солодкуватий запах, який щороку на весні заповнює замок, це, на жаль, запах гнилого зерна.
— Срібла у вас так само багато, як і зерна? — питав далі уповноважений Хуан. — Так багато, що воно повільно псується у коморах і ні в кого про те не болить серце?
— Срібла не буває багато, і воно не псується.
— Ну тоді все дуже добре складається: нам не потрібно твоє срібло, а потрібно, щоб ви посіяли оце. Коли воно дозріє, ми купимо його за срібло. Достатньо буде засіяти ним ті землі, які ти щойно відібрав разом із тими кількома поселеннями.
— А що це таке? — нарешті додумався спитати туси.
— Це — опій[45], який я так часто споживаю. Він дуже вартісний.
Туси Мерці зробив протяжний видих і з охотою погодився.
Уповноважений Хуан поїхав, сказавши батькові:
— До зустрічі восени.
Також він подарував дружині туси вишукано зроблене приладдя для куріння опія. Мати сприйняла це з тривогою й спитала в служниці Дролми:
— Чому уповноважений не подарував ці речі туси?
— Може, він закохався у вас? — відповіла служниця. — Зрештою, ви ж ханька.
Дружина туси зовсім не розсердилась на таку зухвалість, а в сильному хвилюванні сказала:
— Я оце й боюся, що й туси так само подумає.
Дролма тільки холодно посміхнулась.
Дружина туси була вже немолодою. Крім китайського вбрання, у неї вже майже не залишилось інших жіночих принад. Коли розмова заходила про дружину туси, люди казали, що в молодості вона була дуже гарною, але тепер уже немолода. Також казали, що моя старша сестра дуже красива, однак я навіть не знав, як вона виглядає, адже вона давно вже поїхала за дядьком у Лхасу. А потім — у Калькутту. А з Калькутти помандрувала в красивому будиночку, що тримається на воді, до Англії. Щороку ми отримували один-два листи, які по кілька місяців до цього ходили по різних руках. Англійські літери в таких листах ніхто тут не вмів читати, тож нам залишалося тільки розглядати фотографії, що докладались до листа. На фотографіях сестра, що перебувала в далекій чужій країні, була завжди в дивному одязі. Чесно сказати, щодо цієї людини, яка так сильно відрізнялась від нас в одязі, мені важко було розсудити, чи вона красива, чи ні.
Я запитав у старшого брата:
— Сестра красива?
— Красива! Чому ж ні?
Однак побачивши, що я дивлюся на нього з недовірою, він розсміявся:
— О Небо! Я теж не знаю. Усі люди так кажуть, то й я кажу.
І двоє братів щиро розсміялись із приводу родички, яка живе в далекій країні.
45
Про час появи плантацій опійного маку в Г’яронзі мало що відомо, але згідно з подіями в романі перші посіви припадають на початок 30-х рр. XX ст. за часів Чана Кайші (1887–1975), голови уряду Китайської республіки (1928–1949) на материковому Китаї.