Я почув голоси дроздів, а також голоси жайворонків і зеленодзьобих синиць.
Раптом зграї птахів злякано випурхнули з чагарнику й із трави. Вони покружляли з пронизливими криками в повітрі, не бажаючи спускатися на землю, і, зрештою, розправили крила та полетіли вдалечінь. У долині було тихо, однак усі люди відчували, що небезпека наближається. У величному замку забігали люди з рушницями й зайняли всі вікна, звідки можна було стріляти.
Тільки дружина туси не бігала в напруженні. Вона наказала підлеглим підігріти чаю на маленькій глиняній печі, а сама взялася катати опіумні кульки. Вона вмилася молоком, оббризкала всю себе парфумами, одягла яскраво-рожевий атласний халат і вляглася на тахту.
— Синку, — сказала вона, — сідай, не потрібно стояти, як дурень.
Я сів. Моя рука, що тримала рушницю, вся змокла від поту.
— Дай мені надивитися на тебе, — сказала вона. — Із твоїм батьком я вже попрощалась.
Я продовжував дурнувато сидіти там, не перешкоджаючи їй дивитися на себе.
— Синку, — сказала дружина туси, — ти ж знаєш моє минуле.
Я відповів, що знаю.
Тоді вона зітхнула й сказала:
— Серед усіх людей, які сьогодні мають померти, моє життя було найвартіснішим.
Далі вона сказала, що спочатку була китаянкою, а тепер уже стала тибеткою. Коли вона обнюхує своє тіло, то з голови до ніг відчуває тільки тибетський запах. Авжеж, вона найбільше задоволена тим, що з низькородної жінки перетворилась на високу особу. Вона попросила мене нахилитися ближче до неї, тоді приставила своє підборіддя мені до вуха й сказала:
— А ще я з низької жінки перетворилась на дружину туси, тобто на порядну жінку.
З вуст матері зірвалася таємниця, яку вона ховала в серці багато років. Вона була жінкою легкої поведінки. Коли вона це сказала, я відразу ж згадав великий, яскраво розмальований будинок у поселенні й навіть почув рипучий голос патефону, а також відчув запах смаженого м'яса й тушкованого горошку. Однак від дружини туси не йшов такий запах. Вона наказала нагріти в чайнику горілки й проковтнула кілька опійних кульок разом із цією теплою рідиною. Потім вона наказала підігріти ще чарку горілки і, поки виникла пауза, знову попросила мене нахилитися до неї. Вона поцілувала мене в чоло й тихим голосом сказала:
— Цього разу мені не потрібно перейматися тим, дурень мій син чи ні.
Вона знову проковтнула кілька кульок, а потім лягла на бік на своїй низькій строкатій тахті, говорячи ніби сама до себе:
— Раніше, коли хотілося опію, завжди потрібно було думати про гроші, а в Мерці цього було вдосталь, тож я не шкодую.
Після того вона закрила очі й заснула. Служниця виштовхала мене за двері. Я ще хотів обернутись і поглянути на матір, але в цей момент ранкову тишу розрізав різкий свист.
Атака суперників тривала декілька днів, після чого вони знову випустили з замку людей, які боялися смерті. Але на тому їхня добра воля вичерпалась і вони більше не церемонились та не посилали своїх солдатів із рушницями на стіни замку. Спочатку я думав, що ми будемо воювати багнет на багнет і рушниця на рушницю, однак у них уже не стало терпіння, і знову загуркотіли гармати…
Перший снаряд упав на майдані перед замком і розірвався там, вивернувши величезну купу землі. Ганебний стовп також розірвало на друзки, що вилетіли в долину. Наступний снаряд упав за замком. Випустивши ці два снаряди, противник трохи перепочив. Туси Мерці замахав рукою, кличучи мене до себе, і я побіг в очікуванні нового снаряду. Однак той ніяк не приземлявся, що дало мені змогу повідомити батька про те, що мати вживала горілку й опійні кульки.