Відтак вона прошепотіла мені на вухо:
— О Небо, я знову тебе кохаю!
Її тіло починало пашіти. Тієї ночі я знову оволодів нею. Шалено оволодів. Коли все скінчилося, я спитав у неї, чи вона має сифіліс. Вона гигикнула й сказала:
— Хіба я не спитала в тебе, дурнику?
— Однак ти запитала тільки, чи я боюся смерті.
— Але якщо ти смерті не боїшся, то хіба злякаєшся сифілісу? — зауважила моя чарівна дружина.
Ми обоє розсміялися. Я спитав Тхарну, чи знає вона, коли помре. Відповідь була — не знає. Вона поставила мені те саме запитання, і я відповів:
— Завтра.
Тоді ми обоє помовчали трохи, а потім знову розсміялися.
У цей момент крізь вікно до кімнати пробилися перші промені вранішнього сонця і впали перед ліжком.
— Тоді ще потрібно чекати наступного сходу сонця, — сказала вона. — Тож давай ще трохи поспимо.
Відтак ми заснули, притулившись одне до одного спинами й міцно закутавшись у ковдру. Я навіть снів не бачив, а прокинувся вже в обід.
Я розтягнувся на перилах і видивлявся все чіткіші ознаки весни навколо селища, коли помітив месника родини Мерці, того корчмаря, який із глеком горілки в обнімку йшов через селище до мене. Очевидно, навіть не потрібно буде чекати до завтра. Тоді я покликав дружину:
— Тхарно, а йди-но на дах подивись, чим займаються люди в селищі.
— У тебе завжди якісь нісенітні вимоги, дурнику, — сказала вона, — однак зважаючи на твій лагідний голос, якого в тебе ще не було, я таки піднімуся й подивлюся замість тебе.
Я знову повернувся до кімнати і невдовзі у мої двері постукали.
Це був стук моєї долі.
Стукали спокійно й розмірено — очевидно, мій приятель-корчмар зовсім не хизувався тим, що його молодший брат з убивці раптом зробився червоним тибетцем, натомість він шанобливо дотримувався тих правил, що були встановлені ще до приходу червоних китайців. Хоча двері були ледве прикриті, він все одно продовжував розмірено стукати в них, аж поки я не покликав його увійти. Тоді він увійшов до кімнати із своїм глеком. Глек він тримав однією рукою, а інша рука була в нього під передньою полою плаща.
— Я приніс тобі горілки, паничу, — сказав він.
— Постав її, — відказав я. — Ти не горілку мені приніс, а прийшов мене вбити.
Тоді він розкрив руку, і глек з горілкою впав прямо на землю й розбився.
По кімнаті поширився запах горілки; судячи з нього, то була справді гарна горілка.
— Відколи твій брат став червоним тибетцем, він не може просто так вбивати людей, — сказав я до нього, — тож помста лягла на твої плечі.
— Це була моя найкраща горілка, — сказав він хрипким голосом, — і я справді хотів пригостити тебе нею.
— Часу обмаль, — відказав я, — моя дружина зараз повернеться, тож тобі слід діяти зараз.
Тоді він вийняв з-під поли плаща другу руку і в ній заблищав ніж. На його білому чолі проступив піт, коли він посунувся на мене.
Я сказав йому: «Зачекай». Потім сам заліз на ліжко і ліг. Після того вже знову сказав йому: «Давай».
Очікуючи, поки він підніме ножа, я знову сказав до нього: «Зачекай!»
Він запитав, що я збираюся робити. Я ж хотів сказати, що горілка була справді запашною, однак натомість з вуст злетіло наступне:
— Як тебе звати? Якого ти роду?
Так, я знав, що вони — два брата — месники нашої родини Мерці, однак я забув, яке прізвище носив їхній рід. Ці мої слова глибоко вразили його. Раніше не можна було сказати, що він відчував якусь ненависть до мене, однак ці слова запалили в його очах іскру ненависті. Я ж почав відчувати запаморочення від парів горілки, що висіли в кімнаті, ніби мене охоплював сон. Ніж, гострий ніж, ніби шматок криги, устромився в мій живіт. Болю не було, тільки прохолода, але невдовзі крига почала пекти. Я почув, як закапотіла моя кров по підлозі й почув, як мій приятель-корчмар хрипким голосом сказав мені «до побачення».
Тепер, о Небо, Світлий духу, що викликав мене в цей світ, моє тіло поволі розпадається на дві частини: одна з них суха — вона піднімається вгору, а інша — та, що змочена кров’ю, залишається прикутою внизу. У цю мить я чую кроки дружини, яка спускається по сходах. Я хочу покликати її на ім'я, але звук у мене не виходить.
О Небо, якщо дійсно існує переродження душ, то дозволь мені наступного разу знову народитися в цьому місці! Я люблю це прекрасне місце! О Світлий духу, моя душа нарешті звільнилась від стікаючого кров’ю тіла і злетіла нагору, до сліпучого сонця, і там розсіялась. Тож залишилося тільки біле світло і більше нічого.