Краплі крові зібралися на підлозі в велику калюжу, і коли я застигав на ліжку, кров на підлозі також поволі набирала кольору чорної ночі.
Післямова
Сучасний тибетський письменник, який пише китайською мовою, на ім'я Алек (тиб. a-legs) або Алай (кит. alai) народився 1959 року в селі Біла Долина чи Карронг (тиб. dkar-rong, кит. Матанг), що знаходиться в окрузі Г'єлронг, нині Баркхем (кит. Маркам), на висоті близько чотирьох тисяч метрів над рівнем моря. Через село проходив давній торговий шлях, відомий як «Тракт чаю та коней». Там сходилися дороги із Цінхаю, Ганьсу, що йшли до Ченду, нині адміністративному центру Сичуані (КНР), а далі на Тибет (тепер Тибетський автономний район, КНР). Батьківщина Алека знаходиться в Нгава (Нгаба, Аба), Тибето-Цянському автономному окрузі, розташованому у північно-західній частині провінції Сичуань. Це так звана історико-культурна область відома під назвою Г'єлронг, Г'яронг чи Г'єлморонг (тепер у складі Нгава-Тибетсько-Цянського та Гардзе-Тибетського автономних округів провінції Сичуань). Може перекладатися як Долина Королев чи Держава Королев, що відбиває сторінку історії місцевості, пов'язану з правлінням жінок і в давніх китайських джерелах зветься Нюйго — «Держава жінок». Регіон відомий і своїм розмаїттям релігійних течій. Представлений тибетський буддизм з релігійними школами (гелук, каг'ю, нінгма, сак'я); добуддійська релігія бон (як прадавня, так і реформована); іслам, бо його сповідали представники національної меншини хуей; даосизм, а ще так звана народна релігія із включенням культу гір і гірських вершин.
У тибетському селі на початку 60-х років XX століття дитячих розваг було мало, а точніше, вони були традиційними і споконвічними, як і багато років тому, особливо взимку. Надвечір, котім всі були вдома, усі роботи виконані, їжа приготовлена, є що випити, вся родина збиралася біля вогнища. І починали точитися розмови — чи то розповіді, чи то пісні, згадувалося минуле родини. Можна було почути і казання про Гесара, героя тибетського епосу. Алай народився в інтернаціональній родині: мати — тибетка, батько — хуей. За словами письменника, батьківська родина була пришлою в селі, і їй довелося пристосовуватися до місцевих, тобто тибетських, звичаїв і культури. Мовою спілкування була тибетська, точніше її г'єлронзький діалект. Проте китайська мова таки була теж так чи інакше присутньою, бо представники меншини хуей, що посідає третє місце серед національних меншин КНР, спілкувалися китайською мовою.
Китайська мова могла входити в побут родини й іншим шляхом. Карронг був кур'єрською станцією на великому шляху. І світ, на відзнаку від інших поселень у гірських долинах, був більш відкритим для спілкування. Були можливості для зовнішніх контактів, і таким чином до рідної мови поступово додавалася китайська — державна. У 1966 році Алай пішов до сільської школи, ну а мова навчання — китайська. По завершенні з відзнакою у 1979-му вже в Баркхемі школи він вчителював спочатку в сільській школі, потім викладав історію у випускних класах середньої школи Баркхема (1979–1984). Він встиг попрацювати редактором (літературний журнал «Нова галявина», 1984–1996; журнал «Світ наукової фантастики», 1996–1998). Перші публікації з'являються у 1982 році, і це була поезія (збірка поезій «Річка, що змиває кути»). Наступний крок — проза («Кров минулих літ», 1989 р.), яка мала продовження в наступні роки («Коли курява спаде», 1998 р., у 2000 році — премія імені Мао Дуня; «Аку тонпа: короткі оповідання», 2012; «Порожня гора», 2008 р., «Король Гесар», збірка повістей «Срібляр і місяць», 2001 р. тощо).
Шлях Алая у велику літературу схожий на шляхи багатьох представників національних меншин у Радянському Союзі. Наприклад, таким же шляхом рухався російськомовний Фазіль Іскандер (абхаз. Фазіль Абдул-іна Іскандер), який закінчив російську школу в Сухумі (столиця Абхазії) із золотою медаллю, потім інститут у Москві, працював журналістом, його перша книжка — збірка поезій, через певний проміжок часу — проза, переважно про маловідому гірську Абхазію, що зробила його знаменитим. Проте такий шлях властивий багатьом іншим письменникам Сходу, що так рвучко ввійшли в світову літературну традицію XX сторіччя і чия доля співзвучна долі Алека. Йдеться про Салмана Рушді і його найкращий роман «Опівнічні діти» та Ідріса Шаха (1924–1996) і твір «Мудрість ідіотів». Алай опосередковано згадує його притчу «Змія і павич» (відображення традиційної суфійської доктрини про внутрішнє і зовнішнє споглядання) із «Казки дервішів». Салман Рушді народився в Бомбеї (тепер Мумбай) у мусульманській родині кашмірського походження, освіту отримав в Англії, працював у театрі, потім був журналістом. Мова творів — англійська. Місце народження Ідріса Шаха — Шимла (Індія), його батько — афгано-індієць, мати — шотландка, він багато мандрував з батьком, дипломатом і письменником, виріс в околицях Лондона, мова творів — англійська. Хоча, можливо, Алай притчу про змію і павича, що відходить до вчення шейха Аді, сина Мусафіра — суфійське прізвисько Син мандрівника (1073/1078—1162), міг почути і від батька, оскільки за етнічним походженням він представник народу хуей, чиїм віросповіданням є іслам. Мандри, журналістика, існування на кордоні (мовному, культурному, цивілізаційному) свідчить про спільні точки дотику в творчій спадщині письменників.