На цьому історичному тлі відбуваються дії роману, і відлуння пожежі, що панувала на велетенській території, присутнє на його сторінках. Пророкування, віднайдене у старій книзі, визначало землетрус як ознаку падіння імператорської династії під час Сінхайської революції і занепад правлячої тибетської школи гелук, що у Пекіні була придворною при імператорі. Історичним фактом є наявність християнських місій на цих теренах, що засвідчено появою місіонера при дворі туси. З'являється монах, який приносить незвичні звістки із Сніжної країни, тобто Тибету, з намірами проповідувати вчення оновленої гелук. Присутні згадки про Панчен-ламу, що на той час перебував у Китаї. Є і посилання на події протистояння під час спільної боротьби ґоміньданівців і комуністів проти японської агресії, коли Радянський Союз допомагав Китаю — гине літак разом із «радянським хлопцем». Присутнє вболівання за майбутній розкол народу, бо «Настане такий день, коли Сніжні землі на заході (тобто Центральний Тибет) перекинуться до Англії, а туси на Сході само собою підкоряться країні китайців». Це пророкування відбилося в подіях 1959 року, коли частина тибетців на чолі з Тендзіном Г'єцхо, Далай-ламою 14-м, покидає Тибет і виникає тибетська діаспора та уряд в екзилі. Не залишається поза увагою і завершення японської агресії та Другої світової війни: «японці піднялись на якийсь корабель і визнали себе переможеними» — підписання 2 вересня 1945 р. на борту американського лінкора «Міссурі» Акту капітуляції Японії. Але загальний мир не приніс спокою: «між червоними китайцями й білими китайцями знову почалася війна». Йдеться про відкрите озброєне протистояння між послідовниками Ґоміньдану і Комуністичної партії Китаю протягом 1945–1949 рр., що завершилось поразкою перших і утворенням Китайської Народної Республіки на чолі з КПК.
Безіменний головний герой — молодший син у родині туси Мерці і його другої дружини — китаянки. Неосвічений, бо право на освіту належало старшому синові, майбутньому спадкоємцю, так до кінця свого життя і не вивчився навіть читати ні тибетською, ні китайською мовами, він визначає себе таким чином: «У землях, що підпорядковувались туси Мерці, не було жодної людини, яка б не знала, що його син від другої жінки — дурень. Тим дурнем був я». Роман з таким непростим, незвичним головним героєм не є винятковим явищем у світовій літературній традиції. Можна згадати твори Вільяма Фолкнера («Галас і шаленство»), Ґабріеля Маркеса («Сто років самотності»). А ще на думку спадає Микола Гоголь, від якого тягнуться стежки аж до Китаю, до Лу Сюня. Щодо сучасної української літератури, то можна згадати Тараса Прохаська і його твір «Непрості». Окрім схожих біографічних характеристик письменників та інших спільних рис, властивих романам Алая і Прохаська, збігається формально і знаково близька екологічна ніша: гірський рельєф і гори; Ялівець — місто на горі і фортеця туси, що розташована на гірській вершині, навіть духовий музичний інструмент за формою і розміром — трембіта і дунгчен; ялівець є обов'язковою складовою суміші, що використовується під час обряду санг — очищення. Схожі за функціями і жерці: мольфари і нгагпа (в алаївському романі — це лама — цілитель, який у першу чергу є шаманом), які опікуються добробутом, здоров'ям, погодою, майбутнім. Слід також відзначити, що роман «Коли курява спаде» легко вписався у світовий літературний процес, бо створений Алаєм за традиціями так званого «магічного реалізму» — сучасної літературної течії, до якої належить і творчість Ґабріеля Маркеса, і Тараса Прохаська й інших письменників. До того ж це відповідає і літературній традиції Китаю, зокрема й провінції Сичуань, з якою пов'язані колеги Алая по літературному цеху — письменники тибетець Таши Дава і китаєць Ге Фей.
Проте твір Алая в першу чергу вкорінений у тибетську культурну спадщину, обряди і звичаї власного народу, сплітаючи воєдино міф і сакральну літературу, народну релігію і розмаїття релігійних шкіл, давні історичні хроніки і реалії 30-х — кінця 40-х рр. XX сторіччя, невеликий, але вельми знаковий період в історії людства — землетрус, коливання якого відбивалися на периферії у відчутних для регіону подіях.
Точне визначення безіменним сином туси свого віку обумовлено традицією наслідування королівської влади в давньому Тибеті. Туси, як він вказує — слово іноземного походження, а насправді його батько г'єлпо — король. Правитель повинен бути фізично здоровим. Його особистості була властива сутність священних предків (ручен), що постійно перевтілювалася в кожному королі, коли він сягав віку зрілості тринадцяти років, і знаходилася в ньому, аж поки його старший син не досягав того ж віку і мав право сходити на трон, як наступна ланка в ланцюгу предків. Проте за більш давньою традицією право сходити на трон належало молодшому синові по досягненні відповідного віку. Автор роману майстерно вплітає в оповідь молодшого сина думки про вбивство батька (за ще більш архаїчною традицією, претендент на трон повинен у двобої здобувати право на трон). І не випадково у нього виникає бажання стати правителем: «Тож як чудово бути туси — королем на маленькому клаптику землі. Якби батько не набув мене по п'яні, у ту мить у мене б виникла думка вбити батька». Ілюстрацією сходження на престол стають епізоди, що фактично відтворюють цю можливість. Один — як репетиція: «За легендою, коли перший король великої Сніжної землі спустився з неба, його так само на плечах люди підняли прямо на троні. …Я ж зовсім нічого не знав про те, що першим володарем держави була людина, для якої плечі інших стали ношами». Другий епізод — можливість реально стати володарем: «…двоє кремезних простолюдинів раптом підхопили мене на плечі. Один ривок — і я виявився над виром людських голів. Натовп вибухнув оглушливими вітаннями. Я сидів високо над морем, утвореним людськими головами, і плив по бурхливих хвилях звуку». Але цього не відбувається: «О Небо, на якусь мить у моїй голові зринув план захоплення влади, однак коли я згадав, що я — усього лише дурень, цей план беззвучно луснув, мов бульбашка на джерельній воді. Ну самі подумайте, хіба може дурень стати туси для тисяч людей? Стати володарем людей?» Безіменний претендент — який часом не знає, де він і хто він, він несповна розуму, дурень, божевільний, мічений — не скористався слушною нагодою. Але з розвитком подій у романі, під час яких відбуваються зовнішні зміни навколо, зовнішні зміни в сприйнятті головного героя, і водночас змінюється він сам як ззовні, так і внутрішньо, міняється і його ставлення до влади.