Два чи три місяці минули дуже швидко.
Тоді мак розцвів. Величезні червоні квітки надали блиску й величі землям туси Мерці. Ми всі були зачаровані цими рослинами, що вперше з’явились на нашій землі. Квітки маку такі чарівні! Однак мати сказала, що в неї болить голова й заліпила обидві свої скроні пластинками часнику. У нас часник — це ефективні ліки: піджарений, він допомагає зупинити пронос, а в сирому вигляді, порізаний пластинками й наліплений на скроню, дає гарний результат проти головного болю. Дружина туси звикла показувати людям, що вона страждає, тож з приводу або суму за батьківщиною, або головного болю поширювала неприємний гострий запах, що окутував її з голови до ніг.
Коли настало чарівне літо, уся родина — й господарі, й прислуга — у піднесенні зібрались у похід. А вона заклеїла усе чоло пластинками часнику, так що воно в неї виявилось у білу цяточку, й самотньо стала на вежі за ламаними перилами. Конюхи, служниці, навіть кат, весело пішли наперед і незабаром з-за високої стіни замку долинув їхній веселий сміх. Побачивши, що ніхто не звертає на неї уваги, мати покликала з вежі, ніби простогнала:
— Покличте Дролму, нехай повернеться і залишиться зі мною!
Однак я прокричав:
— Дролмо, сідай до мене на коня й підтримай мене!
Санг'є Дролма подивилась на туси.
— Коли панич кличе тебе сідати на коня, значить сідай, — сказав їй батько.
Дролма, за тілом якої тягнувся запашний аромат, сіла на коня й міцно обійняла мене ззаду. У морі вогняно-червоних квіток маку я закинув голову і зіперся на її розкішні груди. Як же ж полум’яніло поле маками! І як пахло кіньми! Моє бажання жінки невпинно зростало. Чарівна служниця притислася до мене ззаду своїм розкішним тілом, і її вологий та гарячий подих дражнив мене, викликаючи непереборне бажання. Мені здавалося, що маки, якими були вкриті гори навколо, мов пожежею, розгорілись у моєму серці.
Здалеку із заростей квітів із галасом з'явилась група дівчат. Старший брат уже підняв віжки, щоб повернути коня на інший путівець, однак батько зупинив його:
— Це вже поселення Дада, його староста неодмінно вийде зустріти нас.
Тоді старший брат зняв рушницю й вистрелив у птаха, що саме кружляв над нами в небі. Звук пострілу розсипався по розлогій річковій долині й зник у далечині. Небо над головою було безмежно блакитним, тільки декілька білих хмаринок ліниво зависли на деревах з боку гір. Брат із піднятою рушницею в момент пострілу був надзвичайно красивим. Зробивши один постріл, він уже не міг стриматись, і ще не стихло відлуння першого, як уже пролунав наступний постріл. На землі одна за одною підстрибували вистріляні гільзи, поблискуючи в сонячному промінні.
У далечині було видно, що староста поселення Дада на чолі цілого натовпу людей іде нам назустріч. Коли ми наблизились до конов’язі перед поселенням старости, слуги зігнулись у поклоні й простягнули вперед руки, готуючись прийняти з наших рук віжки. Саме в цей момент брат раптом крутонув рушницею і вистрелив під ноги старості. Куля із пронизливим дзижчанням увійшла в землю під красивими чобітьми чоловіка. Сила удару була такою, що староста високо підстрибнув. Я наважуся стверджувати, що він ніколи в житті ще не стрибав так високо і так граційно. Граційно піднявся й граційно опустився.
— Моя рушниця вистрелила випадково, вибач, що налякав, — сказав до старости брат, зійшовши з коня й поплескавши його по шиї.
Староста поселення Дада подивився на свої ноги — з ними, як і раніше, було все гаразд і вони підтримували його огрядне тіло, однак його красиві чоботи були густо притрушені порохом. Староста витер з чола піт. Він хотів до нас посміхнутись, однак не зміг приховати гнівного виразу, тож посмішка вийшла в нього доволі потворною. Розуміючи сам, що посміхнутися в нього не вийшло, він не став нічого вдавати, а раптом упав на коліна перед батьком:
— Чим я порушив волю володаря, що молодий туси так ставиться до мене? Накажіть йому краще вбити мене!
Красива дружина старости на ім'я Янгджома, не розуміючи, що обидві сторони грають своєрідну виставу, пронизливо скрикнула і, знепритомнівши, впала на землю. Переляк зробив цю жінку ще красивішою, і її краса миттю привабила туси Мерці. Він підійшов до неї й сказав:
— Не бійся, це вони жартують.
І ніби на підтвердження справжності цих слів, він і сам розсміявся. Його сміх трохи послабив напружену атмосферу, а молодий туси допоміг старості поселення Дада підвестися. Той, витерши з обличчя холодний піт, сказав: