— Пані трохи краще?
Раніше пані завжди м’яко відповідала:
— Набагато краще!
Але цього разу вона різко розкричалась:
— Ти думаєш, мені в такому становищі може бути краще? Не може! Мене розгнівали до смерті!
Цього разу ніхто з прислуги поруч не мав що сказати.
— Це батько наказав убити старости Дада, — зауважив я. — Та жінка не винна.
Почувши це, мати відразу ж розплакалась, приговорюючи:
— Дурню ти, дурню, хіба від тебе дочекаєшся підтримки?
Вся в сльозах, вона ще й висякалась прямо на чоботи кульгавого управителя. Мати продовжувала плакати, однак її голос стишився. Цей її тихий плач піднімався до стелі, і здавалося, ніби там літають мухи. У такі часи було дійсно не цікаво. Тож погляди присутніх знову повертались до вікна, звідки було видно, як вирують на горах маки.
Там туси Мерці міцно обіймав милу собі жінку і входив у милу собі жінку. Останні бутони в полі через це поступово ламались. Мій батько, який знову сяяв коханням, відчував тільки, як земля під ним летить, а жінка під ним радісно й голосно кричить. Якось цей крик досягнув схожого на фортецю замку туси й несподівано пішов по ньому луною. Усі затулили вуха. Тільки моя бідолашна матір міцно притискала обидві руки до грудей, ніби той радісний і розпусний крик був гострою сокирою, що могла відтяти їй голову. Ще добре, що яким би божевільним не був туси Мерці, його чоловіча сила все-таки мала межу. Невдовзі той центр порушення спокою посеред макового поля нарешті влігся.
У місцях, по яких проходив слабкий вітерець, зелень сумно хвилювалася в унісон із ритмом дихання розслаблених людей — туси і його нової милої.
Мати також повернулась до свого звичайного стану. Дролма допомогла їй очистити обличчя від пластинок часнику, що були призначені втамувати її головний біль. Вона знову могла спокійно вмиватись у мідній мисці. В цей день дружина туси витратила на вмивання більше часу, ніж зазвичай. Намащуючи обличчя лоєм, мати наказала покликати начальника сторожової охорони.
Коли він прийшов і вже однією ногою переступив поріг, мати сказала:
— Залишайся стояти, де стоїш, немає потреби заходити всередину.
Тож тій людині так і довелося стояти однією ногою в кімнаті, іншою назовні. Він сказав:
— Пані, наказуйте, в чому справа.
Дружина туси наказала йому дати пістолет Дордже Церінгу, який убив свого господаря.
— Якщо вже він убив свого господаря, нехай порішить і з цією жінкою, яка каламутить воду! — сказала вона.
Староста домашньої прислуги приставив одну ногу до іншої й сказав: «Так!» Цей рух наші люди вивчили у вояків, які були з уповноваженим.
— Не поспішай, — сказала дружина туси. — Коли він покінчить із тією жінкою, ти покінчиш із ним.
6. Убивство
Я сказав до матері:
— Ама, давайте я піду. Вони ж бояться апу[49], тож не зможуть убити Янгджому.
На обличчі матері з явилась задоволена посмішка, коли вона лаяла мене:
— Ох ти ж і дурень!
Мій старший брат увійшов до кімнати мачухи й спитав:
— Що знову вчинив мій молодший брат?
У старшого брата завжди були непогані відносини й зі мною, і з моєю матір’ю. Мати відповіла:
— Твій брат знову вчинив дурість, тож я висварила його.
Старший брат подивився на мене жалісливим поглядом розумної людини. Для мене цей погляд був, мов отрута на душу. Добре ще, що завдяки пришелепуватості моя душа зазнавала менше шкоди, або й зовсім не піддавалась їй. Дурень зазвичай не може ні кохати, ні ненавидіти, тому бачить тільки голі факти. Завдяки цьому його душа, яку так легко поранити, перебуває у відносно безпечній позиції.
Майбутній туси Мерці погладив свого молодшого брата по голові, однак я ухилився. Поки він розмовляв із матір'ю, я стояв за спиною Дролми й бавився китицями, що звисали з її шовкового пояса. Поки я так грався, на мене накотилася якась тепла хвиля і той орган, що давав мені змогу скуштувати почуттів «дощу й хмаринки»[50], раптом випнувся. Це змусило мене люто вщипнути Дролму за ногу. Санг'є Дролма з її пахучим тілом не витримала й тихо, але пронизливо скрикнула.
50
Символ побачення — «дощ і хмаринки». За легендою, одному князю уві сні з'явилась фея гори Ушань і поділила з ним ложе. Покидаючи його, вона сказала: «Я вранці буваю вранішньою хмаринкою, а ввечері пізно йду я дощем».