Вона ж розвернулась і пішла до себе в кімнату.
Усі люди, піднявши голови, дивились, як вона зникає із широкої тераси на третьому поверсі. Усі почули, як її пронизливий крик пішов луною по тьмяних коридорах — вона кликала свою особисту служницю й мою вчительку:
— Дролмо! Санг’є Дролмо!
Відтак одягнена в довгу сорочку світло-зеленого кольору Дролма також зникла з наших очей.
Батько повів Янгджому на східний бік третього поверху, до кімнати, що виходила на південний бік. Тепер вони могли жити разом і весь час спати в одному ліжку. І це при тому, що, як казали, раніше жоден з туси Мерці не міг постійно спати в одній кімнаті з однією і тією ж жінкою, а про одне ліжко й узагалі годі казати!
Давайте подивимось на ліжко туси. Насправді це — приставлені до стіни величезні тумби, обриси яких пропадають в глибині тьмяного світла. Я колись спитав у батька:
— А чи немає там у середині злого духа?
Він не відповів прямо, а тільки, ніби без жодної задньої думки, сказав, засміявшись:
— Ах ти ж дурнику!
У мене виникло переконання, що там неодмінно має бути щось страшне.
Тієї ночі поза замком залунав моторошний плач. Туси Мерці накинув одяг і підвівся, а Янгджома викотилась із ліжка, оскільки густі тіні в середині лякали її. Туси голосно покашляв перед ліжком і відразу ж у замку загорілись ліхтарі, а поза ним запалали смолоскипи.
Туси піднявся на терасу на третьому поверсі й відразу ж йому простягнули ліхтар, освітивши його обличчя. Туси промовив до людей, які були внизу в темряві:
— Я — Мерці, роздивіться уважно!
Унизу з мороку з’явились тіні трьох людей, які стали на коліна. То були дружина й двоє синів убитого нами Дордже Церінга. Позаду них на дерев'яному стовпі злегка розхитувався його труп, підвішений догори ногами.
Батько виголосив:
— Я мав би убити вас усіх, однак даю вам змогу врятуватись. Але якщо через три дні ви все ще будете в моїх землях, тоді не звинувачуйте мене в черствості.
Грубий голос туси розкотився на всі боки від замку, аж усе скрізь загуло.
Із темряви внизу долинув наївний хлопчачий голос:
— Туси, нехай вони ще раз освітять твоє обличчя, я маю запам’ятати, як ти виглядаєш!
— Боїшся, що в майбутньому вб’єш не ту людину? Добре, дивись як слід!
— Дякую, я вже роздивився.
Батько з висоти розсміявся:
— Хлопче, а якщо я захочу померти раніше, ніж ти прийдеш, можна на тебе не чекати?
Знизу відповіді не було. Мати із синами зникли в темряві.
Коли батько повертався, він побачив, що мати дивиться на нього згори, із свого самотнього закутка.
Мати була дуже задоволена тим, як батько дивиться на неї вгору. Тримаючись за ковзькі й холодні перила, вона спитала:
— Чому ти не вбив їх?
Батько міг би в свою чергу спитати, хіба в нього така мізерна душа, однак він тільки стиха сказав:
— О Небо, я хочу спати.
— Я чула, як вони прокляли тебе, — знову сказала матір.
Батько тепер уже оволодів собою, тож сказав:
— А ти що, думала, що вороги пісню тобі заспівають?
Мати сказала йому:
— До чого так хвилюватись? Ти ж туси. Якщо одна жінка довела тебе до такого, то що б ти робив, коли було б десять жінок?
Мати говорила так відверто, що батько відразу не знайшовся, що сказати. Смолоскипи поступово згасли, й замок перетворився на якусь величезну чорну діру. І в цій темряві дзвінко залунав материн сміх. Її голос звучав надзвичайно приємно, коли вона казала:
— Швидше повертайся, пане, бо молодій дружині страшно самій на великому ліжку.
— Ти теж повертайся, — відказав їй батько. — На горі вітряно, а ти — заслабка, не витримаєш.
Мати, звичайно ж, почула пастку в цих словах. Мимоволі їй подумалось, що зазвичай, навіть коли вона зуділа весь час про те, що хвора, і то ситуація не бувала такою, як зараз. Вона помилково вважала, що всі люди прагнуть до прекрасного, як китайці. Однак на словах вона все одно не погоджувалась:
— Моя смерть — невелика втрата. У родині Мерці чого не бракуватиме, так це дружин — їх же можна й купити, й відняти рушницями. Немає легшої справи!
— Я не буду з тобою розмовляти, — відповів батько.
— Чому ж ти тоді не заходиш швидше до кімнати? Я подивлюсь, може, сьогодні ввечері на мене чекає ще яка гарна вистава?
Батько увійшов до кімнати. Однак коли він ліг на ліжко, то, мов в осяянні, побачив те холодне, мов срібна миска, обличчя, що дивилось на нього з висоти, тож промовив крізь зуби: