Тоді живий будда заговорив і спитав, що сталося назовні.
Йому відповіли, що змії, які були поховалися по норах, знову з них вилізли.
— А ще? Я думаю, справа не тільки в зміях.
Йому відповіли, зауваживши його мудрість, що собаки, ніби коти, повилазили на дерева, а багато безоких речей, яким небо призначило бути під землею, піднялися на її поверхню.
Живий будда, оточений юрбою людей, вийшов до воріт монастиря, щоб на власні очі побачити, чи дійсно таке сталось у світі.
Монастир було побудовано на гірському «язику», подібному до голови дракона. Тож коли живий будда вийшов до воріт, він усе увібрав у своє «око дгарми». Він не тільки побачив усе, про що йому розповідали брати-монахи, але й більше — побачив, що замок родини туси накрито серпанком невідомого кольору і там скрізь плазують змії, за якими ганяється натовп дітей. Той натовп очолював хлопчик-раб Соднам Г’ялцен. Діти тримали в руках палиці, верхні кінці яких були обмотані мертвими зміями різного кольору й малюнка. Вони ходили по полю й горлали пісню під ясним осіннім небом. Співали вони таке:
Живий будда був вражений, адже цю народну пісню було складено на епізод з однієї дуже давньої історії, що називалася «Історія про Коня і Яка»[61]. Вона поширилась ще до того, як з’явились туси Мерці. Однак відколи вони з’явились, люди почали частіше співати хвалебні гімни, ніж пісні про історичні події, тож ці останні незабаром зовсім забули. І тільки широко освічені лами ще могли знаходити їх у давніх книжках. Живий будда Цікер якраз захоплювався дослідженнями місцевої історії, тому знав цю пісню. Її давно вже не передавали, однак тепер вона раптом відродилась голосами цих маленьких рабів, які зовсім нічого не знали про світ. По лисині живого будди потекли струмки поту. Він наказав принести драбину до будівлі бібліотеки, і знайшов ту, де містилася ця історія. Монашок-служка, надувши щоки, здув із нього порох, явивши жовтий колір шовку, у який було загорнуто книгу[62].
Живий будда перевдягнувся, узяв під пахву вузлик із жовтої шкіри й вирушив у дорогу. Він збирався розповісти цю історію туси, щоб той повірив, що така пісенька не могла ні з того, ні з сього відродитись у виконанні дітей.
Однак йому не пощастило, оскільки туси не було в замку. Він спитав, коли той повернеться, однак люди в замку сказали, що не знають цього. Стривожений вигляд цих людей указував на те, що вони не брешуть. Тоді живий будда сказав, що хоче побачити ламу-знахаря — головного в молитовній залі.
Лама-знахар відповів людині, яка доповіла йому про це:
— Якщо він хоче побачити мене, то приведіть його сюди, нехай побачить.
Живий будда в той момент сидів на другому поверсі в кімнаті, де вів справи управитель. Молитовня ж була на п’ятому поверсі. Після такої зухвалості лами навіть управитель нишком кинув погляд на обличчя живого будди. Той надзвичайно спокійно сказав:
— Ну от, ви самі бачите, як він до мене ставиться. Однак коли насувається біда, я не буду з ним зводити рахунки, — і з виразом глибокої образи на обличчі він пішов нагору.
Де ж був у цей момент туси Мерці?
Ш-ш-ш! Це — таємниця. Однак хоча я й прикладаю тут палець до губ, я не можу втриматись від того, щоб не повідомити вам, що туси Мерці шукав у полі місця для усамітнення із своїм новим коханням.
Тут знайшлося застосування біноклю, який залишив нам уповноважений Хуан. В око цього бінокля я дуже легко вловлював тіні батька і його нової любки, що заявлялися то тут, то там на полі. А тепер давайте я вам розкажу, чому їм знадобилось іти в поле. Тому що третя дружина туси Мерці дуже боялась ліжка туси. Щоразу, коли туси хотів займатись із нею коханням на тому ліжку, її охоплював жах. Якщо ж туси пробував присилувати її, вона з усіх сил чинила спротив. У такі миті довгі нігті третьої дружини глибоко впивались у чоловіче тіло, а вона сама постійно повторювала прохання:
58
Співається фрагмент міфу про битву Яка Карва і Коня Кхугронмендара, молодшого з трьох братів Коней, в якій Кінь отримав перемогу над Яком за допомогою людини.
60
За тибетськими народними уявленнями, людина гине, коли розбивається бірюза, місцеперебування її душі — ла, що у тибетців втілює життєву силу. Про майбутню небезпеку віщують зміни кольору бірюзи.
61
Міф, що містить історію про війну між Яком і Конем, зафіксований серед тибетських документів, віднайдених у Дуньхуані і датованих VI—IX ст.
62
У тибетців книга, або печа (тиб.) відома у двох формах: давня рукописна, що походить з Дуньхуану у вигляді горизонтального сувою; в традиції, що походить з Індії, являє собою низку горизонтальних вузьких аркушів паперу з нанесеним текстом, іноді скріплених, між двома дерев’яними кришками, часом загорнутих у тканину жовтого, червоного, барвистого кольорів, але жовтому надавалася перевага як кольору віри.