— Давай удень! Прошу тебе, давай удень підемо в поле!
— Ти щось побачила? — спитав туси.
— Ні, нічого я не побачила, — відповіла Янгджома із заплаканим обличчям, — але я боюся.
Туси й сам дивувався, звідки в нього взялося таке терпіння й ніжність до жінки. Так само, як він дивувався тому, що в ньому ще могла так потужно вибухнути пристрасть. Він притис жінку до грудей і сказав:
— Добре, добре, давай почекаємо дня.
Однак удень ситуація не стала більш привабливою. Я бачив, як вони квапляться знайти в полі місце, де можна лягти. Однак, як не дивно, цей гарячкуватий чоловік, який, на перший погляд, був господарем цих безмежних земель, не міг знайти тут місця, щоб покохатись із милою йому жінкою. Усі місця були окуповані тваринами, що взялися не знати звідки.
На величезному рівному камені поряд із струмком вони побачили, коли підійшли ближче, кількох жаб, що статечно розсілись там. Туси хотів зігнати їх, однак вони не тільки не зістрибнули, але ще й голосно розквакались на них.
Щойно Янгджома лягла на моріжок, як відразу ж, різко скрикнувши, й підскочила — з її спідниці зірвались униз кілька полівок.
Туси залишалося тільки підвести жінку й притулити її до високої ялини. Однак щойно спідницю жінки були піднято, а штани чоловіка — спущено, як їхні оголені частини тіл зазнали нападу розлючених мурах та кількох зозуль. Зрештою, вони вимушені були відмовитись від спроб усамітнитись у полі. Однак жодна з їхніх марних спроб не уникла мого ока. Було очевидно, що надії для них зовсім немає, хіба що вони могли б спати в повітрі. Однак вони, напевне ж, не розумілися на таких чарах. У легендах розповідається про магічний спосіб, що дає людині змогу літати[63], однак там нічого не говориться про те, що в небі можна ощасливити жінку. Коли я склав свій дорогоцінний бінокль, батько й та жінка в сум’ятті повернулися з поля.
На майданчику юрба дітлахів домашніх рабів співали, тримаючи в руках палиці з прив’язаними до них угорі пістрявими зміями:
Вогонь пристрасті туси перетворився на гнів і почулися крики й плач дітей домашніх рабів, яких бив шкіряним батогом кат. Обличчя туси скривилось від гніву, а Янгджома схиливши голову набік, дивилась на нього і радісно всміхалась. До цього ми всі вважали її звичайною жінкою, і те, що туси силою відібрав її, нічим не відрізнялося від того, що він колись купив мою матір за гроші. Однак зараз та посмішка показала нам, що ця жінка — кхадома[64]. Пізніше живий будда Цікер розкаже нам, що духи виходять, щоб учинити якусь шкоду. Є такі серед них, що знають, хто вони, але є й такі, що не знають, і третя дружина, вочевидь, належить якраз до цих других, тому ми не повинні намагатись учинити їй якусь шкоду поза очима батька. Однак це — ще майбутні слова.
У якийсь момент мій старший брат Тенкйонг Гонбо підійшов до мене ближче й сказав:
— Мені подобаються гарні жінки, однак цю жінку я боюся.
А на площі поза замком Янгджома сказала до туси:
— Господарю, якщо їм так подобається складати пісні, нехай собі співають про мене.
Ми з братом підійшли до них ближче, і він сказав:
— Живий будда каже, що ця пісня давно вже була складена, тож пані не потрібно наказувати слугам складати якісь пісні про неї. Ці люди розбираються тільки в візерунках на шкірі отруйних змій і нічого не тямлять у красі павича[65].
Третя дружина зовсім не розсердилась, а всміхнулась до брата.
Тож йому залишалось тільки махнути рукою, щоб усі розійшлися.
Туси і його третя дружина пройшли під високою брамою воріт і піднялись нагору. У цей момент домашні раби, які були в дворі — або мололи вручну цзамбу[66], або промивали ячмінь чи вдруге доїли корів, або чистили срібні вироби, — раптом повільно заспівали. Батько вискочив із своєї кімнати з виразом розлюченого лева на обличчі, однак домашні раби співали зовсім іншу пісню, ніж дітлахи, за яку їх не можна було звинувачувати. Тож йому залишилось тільки повернутися до кімнати, у гніві розхитуючи головою.
63
Одна з восьми понадприродних сил — літати (а ще проходити крізь стіни, залишатися вічно юним, ставати незримими тощо), що набуваються свідомо духовною практикою, або проявляються спонтанно.
64
До духів низової тибетської міфології належать жіночі духи подвійної природи із почту як гнівних, так і добрих богів — «кхадома», що можуть приносити як добро, так і зло; можуть поставати і в людській подобі.
65
Натяк на притчу про суперечку між павичем і змією, що сходить до вчення шейха Ади, сина Мусафира (XII ст.), і вказує на традиційну суфійську доктрину «внутрішнього і зовнішнього».
66
Борошно з обсмаженого голозернового ячменю — цзамба, що завжди разом із чашкою для чаю у торбинці при собі має кожний тибетець.