А на коробочці робили новий надріз, щоб таким чином знову отримати важку краплю білого молочка й зібрати її.
Уповноважений Хуан надіслав своїх людей із ханьських земель, щоб вони обробляли це біле молочко. Вони спорудили дерев’яний намет неподалік від замку, встановили в ньому казан і зачинили двері, ніби варили там якесь зілля. Коли тільки дещиця аромату, що доносився з їхнього «цеху», потрапляла в ніс, людина відразу ж злітала на небо. Туси Мерці, великий туси Мерці, за допомогою незнаної раніше чарівної речі звільнив людей, адже це чар-зілля давало змогу людині забути всю гіркоту цього тлінного світу.
У цей час лама-знахар, який на певний час потрапив в опалу через той землетрус, запропонував своє пояснення, яке кардинально розходилось із думкою живого будди Цікера. Він сказав, що така чарівна річ може належати тільки небесним духам. І тільки завдяки безмежній удачі туси цю річ отримали чорноголові тибетці тут, у нижньому світі. А землетрус стався тому, що небожителі розсердились, коли втратили таку дорогоцінну річ. При цьому лама-знахар проголосив, що завдяки його молитвам духи вже погамували свій гнів. Туси глибоко втягнув п'янкий аромат, що ширяв у повітрі навколо, і, посміхаючись, кинув погляд на живого будду. Той сказав:
— Якщо ти, туси, віриш ламі-знахарю, тоді я краще повернуся, піду до свого монастиря.
— О Небо, наш живий будда знову розсердився. Однак я знаю, що він говорить неправду, інакше я б почав умовляти його зостатися, — туси говорив так, ніби живого будди тут не було.
— Кого хоче слухати туси — це не моя справа, — сказав у свою чергу живий будда з таким виглядом, ніби перед ним не було туси. — О Небо, раніше наставники казали мені, що наперед визначені долею речі не зупинити.
— Подивимось, наскільки розумний наш живий будда, — сказав, розсміявшись, туси.
— Нехай тебе супроводжує лама-знахар, якщо ти йому віриш, — відказав живий будда.
Туси більше нічого не сказав, однак узяв один із дзвіночків, що стояли біля його руки, і подзвонив у нього. На цей дзвінкий звук прийшов управитель, щоб спуститись, накульгуючи, вниз і провести живого будду до воріт. Раптом він запитав:
— Живий буддо, скажи, ці плоди дійсно принесуть нам лихо?
Живий будда широко розплющив очі, однак побачивши, що на обличчі цієї людини з’явився непідробно схвильований вираз, сказав:
— Хіба ні? Я що, заробляю на життя тим, що дурю людей? Почекайте й побачите, чим усе це закінчиться.
— Покладаємось тоді на те, що живий будда почитає сутри, аби вберегти справу нашого господаря.
Живий будда, тільки махнув рукою й пішов.
А на неозорих землях люди продовжували збирати мак. І з білого молочка виготовляли чорне пастоподібне зілля. Навколо розносився незнаний до цього аромат. Щури один по одному вилізали із своїх схованок і вервечкою йшли до тієї будівлі, де виготовляли опій, сідали там на сволок і насолоджувались п'янким ароматом. Мати перебувала в гарному настрої і вже давно не згадувала про головний біль. Одного разу вона пішла зі мною до того місця, куди звичайним людям вхід було закрито. Коли там працювали люди уповноваженого Хуана, на вході завжди чатував охоронець із рушницею. Мати сказала до нього:
— Навіщо, по вашому, уповноважений Хуан подарував мені люльку для куріння опію? Щоб ви не дозволили мені увійти?
Вартовий подумав, забрав у неї люльку й дозволив нам увійти.
Я зовсім не звернув уваги на те, як вони виготовляють опій у своїх великих казанах. Я побачив, що перед складеною з глини піччю висять нанизані ланцюжками шматки м'яса, — ми робили так само, коли з дітьми домашніх рабів ходили полювати дроздів. Я саме хотів покликати когось, щоб мені зняли одну таку низку з'їсти, як почув писк і побачив, як із сволока додолу злетів один щур. Чоловік, що випарював опій, відклав те, що тримав у руках, і невеличким ножем злегка зробив надріз на задній нозі щура. Щур ще раз вискнув, однак унаслідок наступного зусилля чоловіка з нього було знято шкірку, мов одяг, а після ще одного помаху ножа з тушки вилетіли легені й серце, які ще працювали. Усе це покотилось у наповнену сировиною миску, і щур перетворився на ще одну низку м'яса, підвішену перед піччю.