Дружина туси розсміялась:
— Ви мені дитину налякаєте!
Ті люди розреготались.
— А пані не хоче спробувати? — запитали вони.
Пані кивнула головою. І добре підсмажене щуряче м'ясо почало з шипінням бризкати лоєм над вогнем у печі. Запах був не гіршим, ніж коли смажити дроздів. Якби я випадково не підняв голову й не побачив на балці тих злодійкуватих щурів, напевне, я б теж посмакував китайського делікатесу. У той час, як мені здавалося, що ці гостропикі кусають мій шлунок, мати своїми білосніжними зубами розривала щуряче м'ясо, зовсім не зауважуючи те, як я витріщився на неї. Працюючи своїми чистими білими зубами, вона водночас муркотіла до мене, мов кішка:
— Як же ж смачно, синку! Скуштуй і ти трохи.
Однак я, ще не ївши, вже відчував нудоту.
Я вибіг за двері. Раніше я чув, як люди казали, що китайці — страховиська. Я їм не вірив, і це батько навчив мене не вірити тим брехням. Він спитав: що, твоя мати — страховисько? І сам же відповів: ні, вона не страховисько, у неї тільки вдача інакша, ніж у нас, вдача її національності. На думку старшого брата, кожна людина має свої вади. Згодом, коли з Англії повернеться старша сестра й відповідатиме на це запитання, вона скаже: я не знаю, страховиська вони чи ні, однак мені вони не подобаються. Я сказав їй, що вони їдять щурів, а вона сказала, що також вони їдять змій і ще багато інших дивних речей.
З’ївши свою порцію, мати виглядала дуже задоволеною і, мов кішка, облизувала язичком губи. Але якщо жінка несвідомо робить якісь котячі рухи, це дуже недобре. Тому коли так зробила дружина туси, я злякався.
Вона однак засміялась і зауважила:
— Вони дали мені опію, я раніше ніколи не пробувала його, а тепер спробую, — зауваживши, що я мовчу, вона продовжила: — Не засмучуйся, опій — це, звичайно, погано, але не дуже.
— Якби ти не сказала, я б і не знав, що опій — це щось погане, — відповів я.
— Для бідних людей опій — то погана річ, а для багатих — ні, — сказала вона, додавши, що хіба родина Мерці не є найзаможнішою на сотні лі навкруги?
Мати простягнула руку і вхопила мене за лікоть, її довгі нігті при цьому увіпялись у моє тіло. Я скрикнув, ніби мене вкусив щур своїми гострими зубами. Мати також, побачивши, що на обличчі сина проступив непідробний жах, присіла на землю й почала трусити мене, питаючи:
— Синку, що таке ти побачив, чому так злякався?
Я заплакав і хотів сказати: «Ти ж їла щурятину, ти ж їла щурятину!» Однак тільки вказав на небо. Воно було порожнім, і тільки посередині на ньому зупинилася купка хмар. Усі вони по краях були блискучі й білі, а в середині — темні. Виглядало так, ніби вони загубились на цих просторах і не рухались, тому що не знали, куди далі йти. Мати подивилась на небо, куди вказувала моя рука, однак нічого там не побачила. Ті хмаринки не могли її зацікавити, адже вона турбувалась лише про земні справи. А на землі в той момент щури саме почали рухатись до місця, звідки поширювався особливий аромат. Однак я не хотів говорити це. Коли в твоєму тілі тече хоч крапля крові правителя, то навіть дурень знатиме, що чим більше триматимеш у своїх руках таємниць інших людей, тим краще. Тож мені залишалося тільки вказати на небо. Однак цього разу мати також злякалась. Вона міцніше притисла мене до себе й пішла, прискорюючи кроки, тож невдовзі ми вже опинилися перед замком. На майдані кат Аїр саме прив’язував людину до карного стовпа. Коли він побачив нас, то зігнув у поклоні своє худе тіло, що було характерною ознакою їхньої родини, і привітався:
— Паничу! Пані!
Моє тіло відразу ж перестало тремтіти.
Мати промовила до ката:
— Вашу родину оточує міцний дух вбивства, навіть усі нечисті речі, що прив’язалися до тіла панича, розбіглись від страху. Нехай відтепер твій син більше часу проводить із паничем.
Кати[73] туси Мерці не знати відколи з покоління в покоління носили імя Аїр, і якби всі вони були живі, ніхто б не зміг визначити, хто з них хто. Тож добре, що в них живими завжди були тільки два покоління. Поки батько виконував карні справи і вбивав людей, син поступово зростав і навчався різним навичкам ката. Карав людей Аїр-старший, а чекав на свою зміну Аїр-молодший. Можна було сказати, що всі Аїри викликають у людей найсильніший у світі жах, тож усі вони є найсамотнішими людьми в світі. Іноді мені здавалося, що Аїр-молодший — німий. Тому коли ми вже зробили кілька кроків, я обернувся й запитав ката:
73
Посада ката в Тибеті була спадковою; за своїм соціальним статусом вони займали один із найнижчих щаблів у суспільстві.