Мати наказала Дролмі відвести мене до моєї кімнати:
— Паничеві час спати.
Дролма, коли допомагала мені роздягатися, то схопила мою руку й приклала до своїх грудей — її серце скажено калатало. Вона сказала, що я налякав її до смерті. І ще сказала, що в дурнів є своє щастя. А я відповів, що я не дурень, оскільки дурень не буде хотіти стати туси. Від того вона знову перелякалась і вщипнула мене.
Потім я заснув, сховавши свою голову між її грудей.
Усі мої сни останнім часом були білими. І цей вечір не був винятком. Я бачив, як на мене накочується білий колір. От тільки не міг розібрати, чи його джерелом були жіночі груди, чи макові коробочки. Мене закрутила біла хвиля й понесла кудись. Я голосно скрикнув і прокинувся. Дролма обійняла мене й спитала:
— Що сталося, паничу?
— Щур! Щур! — вигукнув я.
Я справді побачив щура. Прямо на плямі тьмяного місячного сяйва, що лилося крізь вікно.
Я боявся щурів.
Відтоді я не наважувався один ходити по замку.
9. Хвороба
Я боявся щурів.
А вони казали, що я захворів.
Я не захворів, я тільки боявся тих дрібних істот, які верещать, мають блискучі очі й гострі передні зуби.
Однак вони наполягали на тому, що я захворів. Я ж ніяк не міг заборонити їм так думати. Все, що я міг, — це міцно стискати руку Дролми, коли приходила мати. Щодня управитель кликав хлопчика-раба Соднама Г’ялцена й спадкоємця ката Аїра-молодшого, щоб вони чекали біля входу, і відколи я виходив з дверей, ці двоє підлітків-слуг, моїх однолітків, ходили за мною, не відступаючи ні на крок.
Дролма сказала:
— Панич іще не став туси, однак уже важливіший тут за туси.
— Я боюся, — відказав я.
— Ти тільки поглянь на свій пришелепуватий вигляд, — не витримала Дролма, однак її погляд постійно ковзав до срібляра.
Срібляр з двору також дивився на нас угору. Коли я побачив, що при цьому він ударив себе молотком по руці, я мимоволі розсміявся. Я не сміявся вже давно, а тільки люди, які давно не сміялись, знають, як приємно буває від сміху, навіть приємніше, ніж коли хочеш жінку. Відтак я просто там ліг на землю й почав реготати. Люди, які це бачили, казали, що панич направду захворів.
Через мою хворобу лама-знахар і живий будда Цікер знову розгорнули між собою боротьбу.
Вони обидва заявили, що можуть вилікувати мою хворобу. Лама-знахар, який опинився в цій ситуації в більш вигідних умовах, почав читати священні книги та виготовляти ліки, причому перший спосіб був головним для нього, а другий — допоміжним. Однак усе виявилося марним. Тоді прийшла черга живого будди Цікера з'явитись на сцені. Його способи лікування були майже ті самі, тільки виготовлення ліків було основним, а читання канонів — допоміжним. Не хотів би я лікуватись у цих двох типів у випадку справжньої хвороби! Приймаючи ліки, я закривав очі й міг побачити, як ці ліки падають з ротової порожнини в шлунок, а потім повзуть по кишечнику. Іншими словами, ці ліки в жодному разі не могли досягти того місця, де сидів страх до щурів, вони прослизали повз нього зовсім поряд, відділені стінками шлунку. Дивитись, як ці двоє типів носяться із своїми ліками і якої серйозності їм надають, мені було дуже смішно. Ліки лами-знахаря завжди були зроблені в формі чорних пігулок, кожна з яких окремо вкладалась у красиву коробочку, тож виникало враження, що в середині не пігулка, а дорогоцінний камінь. У живого будди ліки являли собою порошок, який спочатку загортали в папір, а потім зверху нього намотували кілька шарів жовтого шовку. Коли його повні руки починали шар за шаром знімати цей, здавалося, нескінченний шовк, я очікував, що ізсередини вистрибне цілий світ, однак, зрештою, з’являлася лише купка сірого порошку. Живий будда, прибравши дуже специфічного виразу, щось читав над ними, а те місце в моєму животі, де зосереджувався страх, також хотіло зайтися сміхом. Коли той порошок висипали мені в рот, здавалося, що примчав табун коней із якогось дуже сухого місця, тоді в шлунку все перемішувалось, а перед очима все застилала курява.
Я спитав у обох лікарів-чудотворців, що в мене за хвороба.
Лама-знахар сказав:
— Паничеві трапилась якась брудна річ.
Живий будда Цікер відповів те саме.
Вони також сказали, що «брудна річ» може мати два значення: перше — «бруд», друге — «наслання». Я не знав, яке із цих двох значень вони мали на увазі й лінувався спитати. Соднам Г'ялцен міг дуже точно копіювати голоси обох лікарів, і якось повторив:
— Паничу, я думаю, тобі трапилась якась брудна річ.