Туси сказав йому: сам шукай собі вірян.
Однак хто ж наважився б бути його першим вірянином? Серед чотирьох осіб, яких він бачив, точно не туси, дружина туси також навряд чи, оскільки завжди мала відсутній вигляд, а молодший син туси завжди ходив із відкритим ротом, не знати, чи тому, що дурний, чи тому, що дуже зосереджений. Тільки старший син туси посміхнувся до нього. Тож одного дня, коли старший брат збирався поїхати кудись верхи, Вангбо Єшей схопив його віжки і сказав до майбутнього туси:
— Я покладаю на тебе надії, ми з тобою однаково належимо майбутньому.
— Не потрібно це, — несподівано сказав старший брат. — Я не вірю в ці ваші речі. Не вірю тобі й не вірю іншим ламам.
Ці слова сильно вразили Вангбо Єшей, адже він уперше в житті чув, щоб людина наважувалась так відкрито проголошувати, що не вірить у шанований понад усе закон Будди.
Старший спадкоємець туси тим часом уже далеко мчав на своєму коні.
Вангбо Єшей вперше помітив, що тутешнє повітря якесь дивне — він відчув запах опію, що тут виготовлявся. Від цього запаху в людини не тільки виникали приємні відчуття, але й водночас паморочилось у голові й мерехтіло в очах. Цей запах був навіть більш шкідливий, ніж принади темних сил. Він почав розуміти, в яке місце завів його сон. Однак без жодного результату він не міг повертатися звідси до святого місця.
Він важко зітхнув — цей подих був і довгим, й глибоким і свідчив про те, що він на високому рівні володіє йогою.
Вангбо Єшей не завважив, коли позаду нього з'явився лама-знахар, інакше він не став би так тяжко зітхати. Лама-знахар голосно розсміявся. Вангбо Єшей не потрібно було обертатись, щоб дізнатися, що сміється монах. Він відчув, що цей чоловік намагався показати свою глибоку внутрішню силу, однак це вийшло в нього тільки на першому подиху, а вже на наступному — він припустився помилки.
— Я чув, що прибула особа від нової школи, — сказав лама-знахар, — і якраз хотів якось зустрітись, однак не думав, що випаде зустрітися вже тут.
Вангбо Єшей процитував по тому канон.
Лама-знахар також процитував канон.
Смисл першої цитати полягав у тому, що зустрітись означає помірятись магічними силами[88].
Смислом другої цитати було те, що коли між усіма буде знайдено компроміс, настане мир[89].
Результатом, однак, було те, що вони не знайшли спільної мови, тож повернулись один до одного спиною й розійшлися.
На другий день він прив'язав до пояса ключі від кімнати для гостей і пішов проповідувати своє вчення в народ.
А Чарльз у цей час у кімнатах розповідав дружині туси історію людини, яка народилась у яслах. Я іноді заходив і теж слухав по кілька речень, тож так дізнався, що в цієї людини не було батька. Однак коли я зауважив, що це — так само, як і в Соднама Г'ялцена, мати плюнула в мій бік. Одного дня я побачив Дролму, що вся в сльозах вийшла з кімнати, і спитав, хто її образив, однак вона, затинаючись і схлипуючи, сказала:
— Він помер! Римляни розіп’яли його…
Я увійшов до кімнати й побачив, що мати також витирає очі шовковою хустинкою, а в того Чарльза на обличчі світиться переможний вираз. Він поставив на підвіконня статуетку людини, яка навіть одягу не мала, й світила своїми ребрами. Я подумав, що це і є чоловік з тієї історії, що викликала сльози в двох жінок. Його підвісили, мов злочинця, забивши в долоні цвяхи, і з ран у долонях витікала кров. Я подумав, що його кров уже майже вся витекла, інакше б його голова не звисала на груди так, ніби йому зламано шию. Від цієї думки мені зробилося смішно, я не стримався й розсміявся.
88
Мається на увазі зустріч Будди Шак'ямуні з головами шести небуддійських шкіл, яких він переміг під час змагання у надприродних здібностях. Ця його перемога є сюжетом 13-го розділу Сутри про мудрість і глупоту — одного з перших тибетських літературних творів (VIII ст.).
89
Йдеться про рух рімей (