Усі почали радитись із приводу події, а я, сидячи там, заснув.
Коли я прокинувся, вже розвиднилось. Виявилося, що поки я спав, хтось укрив мене ковдрою. У той момент я згадав про ще одну річ і підкликав пальцем ламу-знахаря. Той підійшов і, посміхаючись, запитав:
— Може, очі панича ще щось угледіли?
Я розповів йому про ліки, що їх мені подарував староста Сунба, і про те, що я їх викинув. Він відразу ж розкричався:
— О, Небо! Це ж такі чудодійні ліки! Хіба тепер хтось може перетворити на пігулки силу вітру й світла? Паничу, — запитав далі він, — ти їх і в рот не брав?
— Трохи брав, — відповів я.
— А коли тебе знудило, було таке відчуття, що з живота хоче вийте хробак?
— Не хробак, а риба, казав панич, — зауважив управитель.
— Так і є, так і є, — тупнув ногою і зітхнув лама. — Якби ти ту річ повністю виблював, тоді й хвороба тебе відпустила б.
Лама є лама, він завжди все по-своєму каже.
— Ну нічого, нічого, — продовжував він, — оскільки цього не сталося, ми змогли викрити Вангбо.
— Буде війна? — спитав я в батька.
Він кивнув.
— Тоді вона буде називатися «макова війна», — додав я.
Усі глянули на мене, однак ніхто не запам’ятав тих слів. У минулому, коли туси Мерці тільки з’явились, у кожного з них був спеціальний літописець, який записував слова й дії туси[100]. Тому навіть нині ми знаємо, що робили, їли й говорили щодня перші три покоління туси Мерці. Однак потім один з тих бідолах записав подію, яку не слід було записувати, й четвертий туси Мерці вбив його. Відтоді в Мерці не було літописців, тож ми тепер не знаємо, що робили туси наступних поколінь. Посада літописця, яку можна було передавати в спадок, з'явилася разом із посадою ката, однак рід ката продовжувався й досі, а от літописці зникли. Іноді в мою дурну голову приходила думка про те, що якби я був туси, я б обов'язково завів собі літописця. Адже, напевне, це дуже цікаво через деякий час переглянути записи й згадати, що я говорив і робив. Одного разу я сказав до Соднама Г’ялцена:
— Колись я призначу тебе своїм літописцем.
Однак цей раб відразу ж вигукнув:
— Краще я поміняюся місцями з Аїром — нехай він буде літописцем, а я буду катом!
Тож тепер я подумав, що якби дійсно був літописець, він би вже стояв за моєю спиною й слинив олівця, щоб записати таку красиву назву: макова війна.
17. Макова війна
Не потрібно так хвилюватися через те, що якесь насіння, зрештою, виросло на іншій території, сказала мати, адже навіть якби його не вкрали люди, то його б розніс вітер або птахи на крилах, це все — тільки питання часу.
То що ж, сказав батько, нічого не будемо тепер робити, тільки дивитися на це, витріщивши очі?
Ми, звичайно ж, можемо використати це як привід напасти на ворога, зауважила дружина туси, однак самі не повинні через це дуже хвилюватися. Вона також додала, що якщо розпочинати війну за мак, потрібно заручитися підтримкою уповноваженого Хуана.
Ніхто їй на це не заперечив, чого ще не бувало.
Також уперше лист від родини туси писала його дружина китайськими ієрогліфами. Коли мати збиралася запечатати конверт, старший брат, якого було обрано в цьому випадку листоношею, сказав:
— У тому немає необхідності, адже я все одно не розумію китайське письмо.
— Справа не в тому, чи зможеш ти його прочитати, чи ні, а в тому, щоб показати, що родина Мерці розуміється на правилах, — надзвичайно приязно відповіла мати.
Листоноша ще не повернувся, а ми вже отримали з надійних джерел інформацію про те, що на наших південних кордонах збирається сила-силенна шаманів Вангбо, які мають накласти прокляття на родину Мерці.
Незвичайна війна починалась.
Наші шамани звели на пагорбку, де жила родина ката, мандалу[101] і зібралися там на чолі з ламою-знахарем, одягнуті в яскравий одяг і в дивних головних уборах. Вони мали з собою безліч спеціальних музичних інструментів для богослужіння, а також принесли неймовірну кількість жертовних продуктів, щоб піднести їх духам. Я також побачив там яку завгодно зброю, що нею люди користувались від давнини й до сьогодення — від кам’яних ножів і сокир до стріл і луків, від примітивних пращ до самопалів. Тільки от наших кулеметів і автоматичних рушниць не було серед зброї, приготовленої для духів. Лама-знахар сказав мені, що світлі духи, яких він зібрав, не вміють користуватися цією новою зброєю. Говорячи зі мною, він одним оком дивився на небо. День був ясним і на великому, мов море, блакитному небі плавали прозорі хмарки. Саме вони були предметом постійної уваги лам, кому потрібно було упередити їхню раптову зміну кольору. Білі хмари — це завжди гарний знак. Шамани супротивника повинні були знайти спосіб наслати хмари, які б несли оглушливі громи й довгі блискавки, а також град без числа.
100
Йдеться про ведення записів щодо наступництва по низхідній лінії — дунграб, фамільний родовід.