Выбрать главу

Лама-знахар сказав:

— Принаймні мої старання не марні — панич може тепер поспати.

Однак я не міг заснути. Я дивився крізь вікно намету на серпик нового місяця, що піднімався все вище й вище, поки дістався тієї ж висоти, де ближчали зірки. Незабаром мало світати. І тут раптом я побачив своє майбутнє. Воно було в тумані, однак я був переконаний, що те марево — дійсно гарна перспектива. Потім я заснув. А коли прокинувся, зовсім забув про ту подію.

Уранці я дивився на фортецю, що стояла під горою, залита вранішнім сонячним світлом. Я бачив, як виблискує сріблом річка, що тече, вируючи, в напрямку воріт замку, однак повертає раніше, раптом зустрічаючи на своєму шляху внизу червоне каміння. Я також бачив людей, які не піднялись із нами нагору і снували тепер туди-сюди по коридорах на кожному поверсі. Усе було, як зазвичай, однак я відчував, що щось сталося.

Я не хотів нікому про це говорити. І так уже через те, що я першим помітив, що мак виріс на чужій території, мене ледь не позбавили життя заклинаннями. Тож я знову повернувся до намету й ліг поспати. Однак заснути я не міг, я відчував, що через деякі останні події я ще трохи виріс. Тоді крізь помутніння в моїй голові знову пробилося трохи світла. Я вийшов надвір і відразу ж змочив ноги в росяній траві. Віслючок Вангбо Єшея безтурботно смикав траву. Я знав, що його пропонували вбити й принести в жертву на вівтарі. Я розв’язав мотузку і ляснув його по крупу. Віслючок, продовжуючи їсти траву, повільно й невимушено потупцяв нагору. Я оголосив, що відпускаю на волю цього осла.

Батько спитав, хто ж мені, зрештою, подобається — осел чи його господар?

На це питання було важко відповісти. Тож я тільки примружив очі й перевів погляд на залитий сонячним світлом смарагдовий схил. Якщо сказати, що мені подобається цей віслючок, то це тому, що він слухняний. Але для того, щоб сказати, що мені подобається той лама, причин не було. Хоча він мені дійсно подобався, однак сам ніколи не виявляв приємного людям вигляду.

Батько сказав мені, що якщо мені подобається осел і я хочу відпустити його на волю, тоді потрібно, щоб живий будда Цікер почитав відповідну молитву, повісив на нього червону стрічку[106] й амулет, тільки тоді він по-справжньому буде вважатися вільним.

— Читання живого будди Цікера не потрібне не тільки тому ламі, але навіть і його віслюку! — сказав я до всіх того дня вранці, і додав, ставши на пагорбок: — Хіба ви не знаєте, що осел так само, як і його господар, зневажає живого будду Цікера?

Батько, як ніколи, був у доброму гуморі. Він сказав:

— Якщо тобі подобається той лама, то я його відпущу.

— Він хоче читати, тож поверніть йому його книги, — відказав я.

— У в’язниці люди не так уже й прагнуть читати, — зауважив батько.

— А він прагне, — наполягав я.

Так, у той час я ніби бачив, як той проповідник нової релігії сидить без діла в порожній камері. Батько сказав:

— Ну тоді я пошлю когось до нього спитати, чи хоче він читати, чи ні.

Виявилося, що Вангбо Єшей до смерті хотілося читати і він просив передати на словах велику подяку паничеві, який здогадався про це.

У той день батько весь час дивився на мене якимсь замисленим поглядом.

Лама-знахар сказав, що в війні стихій суперник уже зазнав поразки, однак якщо там затялися, то тепер візьмуться за людей. Тож він постійно вимагав від нас бути чистими. Тобто вимагав від нас із батьком не спускатись із пагорбка й не зближатись із жінкою. Що стосується нас із батьком, то ми виконували його вимогу, а от якби тут був мій старший брат, це навряд чи вдалося б, адже він і три дні не міг обійтися без жінки — йому тоді увесь цей барвистий світ здавався купою собачого лайна. Тож добре, що він поїхав у китайські землі. І в цьому лама-знахар був зі мною згоден. Він сказав:

— Я можу зупинити стихію, але, щоб відвести чари від людини, моїх здібностей замало. Добре, що старшого панича тут немає, тож я можу трохи заспокоїтись.

Однак я знав, що щось сталося і сказав про своє відчуття ламі-знахарю. Він відповів, що теж так думає. Однак двоє посильних, які обійшли всі землі, не виявили нічого поганого ні з важливими персонами, ні зі звичайними.

— Це внизу, в замку, — зауважив я.

Звідси, з пагорбка, замок видавався міцним і непорушним. Однак я все одно відчував, що там щось сталося.

Лама-знахар почав робити якісь дивні жести пальцями. Його ніби щось зачарувало.

вернуться

106

Червона стрічка — ознака здійснення обряду цхетхар (тиб.), або звільнення життя, за яким на знак викупної жертви на волю відпускали тварину.