Людей, які мешкали в цих поселеннях, називали требá. Вони складали декілька десятків родин, що походили з однієї кістки, одного «шарі». Крім того, що засівати землю, вони також завжди були готові з'явитися на заклик туси до замку й виконати певну роботу там або ж тягловий відбуток — розносили листи по всіх наших землях, що простягались на 360 лі із заходу на схід та 410 лі з півночі на південь, для більше ніж двох тисяч мешканців більше ніж трьохста поселень на підлеглих нам землях. Серед людей требá побутувало таке прислів'я: «Лист туси із курячим пером припікає дупу вогнем[23]». Тобто, якщо в замку зазвучить гонг, який закликає віднести листа, требá повинен сідати на коня й їхати туди, навіть якщо його рідна мати гине в вогні пожежі.
Якщо подивитись уздовж річкової долини, то можна побачити як ці поселення, одне за одним, туляться між річкою й горами. Основними заняттями людей у цих поселеннях були скотарство й землеробство. У кожному поселенні також був свій староста[24], який відрізнявся від інших людей рангом. Цей староста командував поселенням, а родина туси, в свою чергу, підпорядковувала всіх старост.
Підпорядковані старостам люди називались простолюдом[25]. Вони складали доволі численний прошарок населення й належали до певного виду кості. Люди з цього прошарку могли підвищитись і зробити свою кістку вагомішою завдяки достатній мірі аристократичної крові. Однак більшою була ймовірність того, що вони опустяться й уже навряд чи викараскаються. Тому що туси подобалось, коли прості люди, що мають свободу, перетворюються на домашніх рабів, які свободи не мають. А домашній раб — то худоба, його можна в будь-яку мить продати чи купити і коли завгодно поганяти. До того ж вільних людей постійно перетворювати на рабів дуже легко — достатньо закріпити певні правила щодо тих помилок, які так легко чинить людство. І це навіть певніше, ніж пастка, встановлена досвідченим мисливцем.
Так було і з матір’ю Соднама Г’ялцена.
Вона була донькою простолюдинів, тож і сама, природно, вважалась простолюдинкою. А відтак туси міг вимагати від неї данини чи виконання відбутку лише через старосту. Однак вона, не дочекавшись заміжжя, народила дитину від одного чоловіка і таким чином порушила закон у положенні про байстрюків, тож разом із своїм сином перетворилась на невільну рабу.
Згодом прийдуть письменні люди, які скажуть, що туси не мали законів. Так, ми багато чого не писали на папері, однак ми мали правила, які, хоча й не писані, були міцно закарбовані в наших серцях. І були навіть більш ефективні, ніж багато нинішніх речей, записаних на папері. От ви скажіть: хіба не так? Тут з глибин часу долинув надзвичайно впевнений голос, який прогудів: «так», «так».
Загалом кажучи, положення, що ми їх вводили на той час, відкривали перед людиною шлях униз, а не вгору. І люди з вагомою і шляхетною кісткою були майстрами виробляти такі норми.
Кістка поділяла людей на високих і низьких.
Туси.
Нижче туси — староста.
Староста керує простолюдинами.
Тільки потім — требá (листоноші, але не кур'єр), а потім уже домашні раби. Крім цього ще були люди, які могли вільно пересуватись[26]. Це — монахи, ремісники, шамани й актори. Щодо них туси дещо попускав віжки, але за умови того, що вони не викликатимуть у нього відчуття, ніби він не знає, що з ними робити.
Один лама колись сказав мені так: тибетці живуть, оточені парканом гір, і стають схожими на мовчазних китайців, коли в лихі часи не відрізняють добра від зла, а коли видаються веселими без особливого приводу для радості — тоді стають схожі на індійців,
Китай нашою мовою називається «Г'янак». Це означає «країна чорного одягу».
А Індія називається «Г'якар». Це означає «країна білого одягу».
Той лама згодом отримав від туси Мерці покарання, оскільки він завжди волів обмірковувати питання, в які ніхто не хотів заглиблюватись. Однак він помер тільки після того, як йому відрізали язика і він скуштував того болю, що виникає, коли не можеш говорити. Щодо цього питання, то я думаю так: до Будди Шак’ямуні була епоха пророків, а після того нам уже не потрібно думати своєю головою. Тож якщо ви вважаєте себе видатною людиною, але народились не серед аристократів, значить, ставайте ламою й описуйте людям картини прийдешнього життя. Якщо ж ви не можете не сказати чогось про сучасний світ чи людське життя, тоді — швидше, інакше якщо вам відріжуть язика, ви вже нічого не скажете.
25
Землероби — власники земель, і безземельні, об'єднані в громади і знаходились в залежності від власника замку, — простолюд.
26