Ситуація здалась мені надзвичайно цікавою, тож я сказав срібляру:
— Ти злякався! Чому ти злякався? Ти не повинен боятися!
Однак срібляр не збирався здаватися, хоча б на словах:
— Я не злякався, адже я не вчинив нічого поганого.
— Ти дійсно не вчинив нічого поганого, однак все ж злякався, — наполягав я.
Аїр-молодший, із незмінним виразом обличчя і надзвичайно спокійним голосом, сказав:
— Насправді ти боїшся не мене, а законів туси.
Почувши слова Аїра-молодшого, срібляр розсміявся, хоча при цьому його обличчя залишалось білим, і сказав:
— Якщо подумати, то в цьому справді є рація.
— Гаразд, іди, — сказав я.
Срібляр пішов.
А я почав грати в шашки з Аїром-молодшим. Він анітрохи мені не поступався, тож я програвав багато разів підряд. Сонце дісталося зеніту й на моїй голові виступив піт. Я сказав:
— Хай тобі грець, Аїре! Хочеш неодмінно в мене виграти, холопе?
Я хотів сказати, що Аїр — розумний хлопець. Він подивився на моє обличчя, а потім прискіпливо зазирнув мені в очі — він хотів дізнатися, чи я справді розсердився, чи ні. Однак сьогодні мій настрій був так само гарним, як і погода. Тоді він сказав:
— Ти — панич, тож зазвичай потрібно в усьому тебе слухатись. І в грі в шашки ти будеш наказувати, щоб програти?
Я знову розставив шашки й сказав йому:
— Тоді давай ще раз виграй у мене.
— Завтра знову буде страта, — сказав він.
Слова Аїра-молодшого мене вразили, адже зазвичай усі події, що відбувалися на наших землях, зокрема й хто порушував закон та яку повинен був понести за це кару, були мені відомі. Однак про цю подію я зовсім нічого не знав, тож сказав:
— Граймо далі. На наших землях людей багато, хіба ви всіх переб’єте?
— Я знаю, що він тобі подобається, — сказав Аїр-молодший, — але ж ти не будеш, як усі ті люди, ненавидіти мене через те, що ми з батьком його стратимо?
Тепер я зрозумів про кого йшлося.
— Хочеш побачитись із ним? — спитав Аїр-молодший.
Я подумав, що не зможу ненавидіти цього хлопця із спокійним голосом і білим кольором обличчя, адже слід пам'ятати, що це родина Мерці зробила його таким.
— Однак до в’язниці не можна зайти просто так, — сказав я.
Тоді він підняв переді мною табличку з візерунком у вигляді голови тигра. Голова була зовсім чорною — випалене розпеченим залізом по дереву тавро. Ця табличка була перепусткою для виходу і входу до в'язниці. Кати перед стратою повинні були відвідати злочинця у в'язниці й оглянути його тіло та перевірити, в якому він моральному стані. Це надавало впевненості їхнім діям під час страти. Адже кат завжди докладає всіх сил, щоб виконати свою роботу швидко й вправно, хіба що туси окремо зажадає помучити когось.
Коли ми увійшли до в'язниці, той чоловік, який хотів поширювати серед нас нове вчення, сидів під вікном і читав. Наглядач відкрив двері в'язниці й дозволив нам увійти. Я думав, що в'язень буде вдавати, ніби зачитався, й не звертатиме на нас уваги. Адже зазвичай хоча б трохи освічені люди робили саме так.
Однак не Вангбо Єшей. Як тільки я увійшов, він закрив книгу й сказав:
— Погляньте, хто прийшов!
Обличчя його було спокійним, а в кутиках губів ховалася насмішка.
— Лама читає канон? — спитав я.
— Я читаю одну історію, — відповів він.
Невдовзі перед цим живий будда Цікер подарував йому книгу, написану колись давно одним божевільним ламою[109].
— Ваш живий будда заспокоїв мене перед смертю. Він буде опікуватися моєю душею і влаштує для неї місце в храмі родини Мерці, — сказав він.
Однак я не дуже дослухався до його слів у той момент, адже мою увагу привернув гуркіт річкового потоку, що доносився сюди з вікна вгорі. Мені подобався цей звук. Молодий лама тихо дивився на мене, спливло багато часу, перш ніж він заговорив:
— Поки моя голова ще на місці, я хотів би подякувати паничеві.
Він знав, що це я наказав принести йому книги, і також знав, що це я відпустив на волю його осла. Однак він не говорив мені інших приємностей, як і не ганив переді мною інших. Він подарував мені маленьку книжечку. Літери в ній були написані золотим порошком[110], здобутим у подаяннях. Він наголосив, що в ньому не написано нічого такого, чого б родина Мерці не могла прийняти. То були слова Будди, яких повинні дотримуватись послідовники будь-якої школи[111]. Я взяв книгу обережно обома руками й відчув, що моє серце огортає тепло: адже, як кажуть, у такій книзі говориться про мудрість і милосердя. Я спитав цього чоловіка, що чекав на покарання, чи дійсно в книзі є такі речі.
109
Йдеться скоріш за все про записи Кунга Легпай Зангпо (1455–1529), прозваного за веселу вдачу, своєрідне відчуття гумору і незвичну поведінку в раблезіанському стилі. Позбавлений розуму Кунга, чи Друкпа Кюнле, відомий поет й персонаж фольклору.
110
Переписування книжок вважалося доброчинною справою, особливо виконання чорнилами на золотій основі і сприяло накопиченню благого кореню.
111
Йдеться про формулу прихистку: Будда, Дхарма, Сангха, де Будда — вчитель, Дхарма — його вчення, Сангха — послідовники.